Амба. Том 1. Втеча
- Автор: Землянин Влад
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Амба. Том 1. Втеча». Краткое содержание книги:
Учора ввечері Макар не турбувався і не сумнівався, якщо сам не вибереться – дід знайде, не залишить у біді; і сьогодні вранці сподівався на нього, але з кожною годиною надія танула, мов шматок льоду на вогні. Розумів: без багаття другу ніч не протримається. Знову згадав Жеку – спина вкрилася потом. Стало жарко-млосно.
Коли знову навалилася втома, повіки мимоволі злипалися й по обважнілому тілу розливалося тепло, перше довгоочікуване тепло за два дні.
Макар зручніше умостився в снігу, посунув рушницю, поклав голову на зігнуту руку. Невеликий рух, а мороз пробрав до кісток. Наче наяву, почув голос діда: «Мака-а-аре, не спа-а-ати! Не-е-е спа-а-ати!» Іскра свідомості змушувала підвестися, а натруджене тіло благало спокою. Задубіла долоня важко вислизнула з рукавиці, потягнулася за снігом. Палець необережно тикнув на спусковий гачок рушниці. Над вухом гримнуло – хлопець повільно підвівся, наказав собі: «Не спати! Не спати!» Але коліна підігнулися, і він знову опустився на сніг. Глухе відлуння затихало, перегукувалося удалині…
Одягнувши рукавицю, Макар поправив за спиною рушницю. У правому стволі залишився останній набій. Усе одно: хоч зараз стріляй, хоч потім. Вирішив більше не стріляти, залишити заряд на крайній випадок. Відлуння затихло. Сидів у тиші, намагався зрозуміти: наснився голос діда чи сам себе кликав. Підводитися не хотів. Вирішив полічити до ста. Мимоволі голова повільно хилилася на груди. «Двадцять три, двадцять чотири», – рахували неслухняні губи. Розмірений шепіт знімав тривогу, «вісімдесят сім…»
«О-о-ого-о-о-ого-о-о-о!» – знову почулося чи то крізь дрімоту, чи то наяву. Не відкриваючи важких повік, Макар зачерпнув жменю снігу, розтер ним обличчя, потім важко підвівся і пішов, покрокував на далеке відлуння, яке чи то справді кликало до себе, чи то лунало в його уяві.
І раптом знову слід! «Що, знову своя лижня? Пішов же зовсім в іншому напрямку. По зовнішньому боку кола…» – Підліток прикинув шлях до місця ночівлі. Кружляв же він справа наліво, як зазвичай кружляють люди, у яких права нога сильніша. А ця чужа лижня бігла в протилежний бік. Макар придивився, порівняв слід. Не його! Хтось щойно пройшов. Лижі довші й ширші, а слід глибший. Одразу вид-но – великий чоловік пройшов… Здоровань…
– О-ого-о-о-о-ого-о-о-о! – Тайгова тиша не відгукнулася на поклик, тільки сніг де-не-де озвався з дерев білою зливою.
Коли неподалік діловито застукав дятел, Макар рушив по чужій лижні, але придивився до сліду, розвернувся у зворотний бік, куди пішов невідомий, і поквапився, зачастив по лижні, що звивалася між деревами. Через сотню-другу метрів задихнувся, зменшив темп і пішов тим розмірено-відпрацьованим кроком, якому кілька зим поспіль навчав дід. Вдячні думки про старого підбадьорили й додали сил. Хлопець ненадовго зупинився, про всяк випадок ще раз перевірив себе. Правильно йде. Вузький слід палиці залишався позаду, за спиною, та й слід п’яток лиж, особливо на поворотах, свідчив сам за себе. На відпочинку дожене. Не йтиме ж мисливець усю ніч? Головне – у темряві не збитися зі сліду.
День згасав. Але везіння, як і горе, не ходить поодинці. Посилювався вітер. Міцнішав мороз. Сіра ковдра неба світлішала, танула. Незабаром у височині проклюнулися перші зірки, а потім небо визоріло, хоч співай улюблену пісню
«…видно, хоч голки збирай», і між деревами ліхтарем повис ситий місяць, заливаючи все навколо холодним посрібленим сяйвом. Щоправда, Макарові було не до пісень. Він поспішав по сліду, не помічав, що все більше віддаляється від будинку, не бачив і добре знайомих прикмет; тільки біля Трійника – так вони з дідом називали джерельце з трьома притоками – тайга вмить ожила й заговорила на зрозумілій лише для своїх мові. Після Трійника відкрився осичняк, потім простягнувся роздягнений на зиму модринник, а ось найтовстіша й найстаріша сосна на ділянці. Отже, скоро Далеке озеро. Сліди мисливця вели до зимарки.
Макар вирішив не обходити сосняк – наважився йти навпростець, через болото, потім по озеру, але трохи пройшов, зупинився, подумав і повернувся на лижню. Цю ділянку тайги знав гірше. Заглядали з дідом без Жеки два-три рази, а з болотом, хоча і взимку, краще не мати справи, тим паче, що поряд починаються незнайомі володіння дядька Михайловича.
Майже біля зимарки лижня раптом повела вбік і потекла до чужої ділянки. «І куди його проти ночі?» – подумав підліток і попрямував до хатинки. Цього вечора незнайомця, що пішов уніч, більше не згадував. Остання сотня метрів цілиною і близькість житла виснажили вщерть.