У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший

Тиша в залі була неймовірною. Левко, Явдоким і Карпо по-різному сприймали оті виголошення промовця, аж не вірячи дечому зі сказаного. Не інакше реагували і колишні червонокозаки, найпаче ті з них, що стали землевласниками по наділах.

-За кількасот літ агресій і анексій чужих земель і народів царатом, - вів далі Більський, - російський і оросієний люд у своїй основі, вічно визискуваний і гноблений, відмовлявся від тяжкої даремної праці на пана, кидав свої батьківщини і йшов на легші хліби до інородців, де ставав опорою влади і користався чужим доробком, як окупант і набрідця, в результаті, у своїй більшості він розучився бути виробнич­ником-творцем на чужій, присвоєній імперією землі, а навчився бути утриманцем, руйнівником і плюндрувальником не лише її, а й місцевого ладу, перелицьовуючи все і вся на свій копил. Особливо те видно сьогодні, коли десятки тисяч росіян, і надісла­них, і ненадісланих владою, кинувши свої убогі отцівщини,  найпаче так звані люмпени, заполонили наш край в ЧК, ДПУ і ОДПУ, спілкуючись із місцевими неробами, злодіями і дармоїдами. Не вміли наші вожді вчасно розпізнати облудства більшовиків-старшебратців, не показали належно спілку-пагубу з ним своєму народові, а він, із дідів не маючи державности, гостинний і байдужий до влади, не підтримав їх, повіривши в чужинські брехливі кличі. Отож, і маємо тепер бути в отій же залежі від великоімперів, бо не підтримали належно в свій час свою Народну Республіку, Директорію і Гетьманщину не лише червонокозаки укапісти-боротьбисти, а й есдеки, есери та інші. Правдиво передбачив і описав ще перед світовою війною російський соціалізм наш славний Іван Франко, повторив те бачення для нас голова уряду УНР Ісак Мазепа, знали те навіть Шумський, Подвойський та інші, хоч і запізно вже, бо абсолютична монархія в Росії уже повернулася на царську колію, а українські діячі будуть відсторонені від влади не тепер, то в четвер. І хоч УНР та ЗУНР із Галичиною, Буковиною й угорським Закарпаттям, злившись, об’єдналися, але все це дуже запізніле, а головне - має в противниках-опонентах пропольських, проугорських та проросійських наших лакуз-перевертнів, які воліють слугувати не рідному трудовому людові, а чужинному в чинуванні. Даремні, як на мене, старання Володимира Загайкевича в Астрії, Дмитра Донцова в “Заграві”, домови з Ернстом Зайдером австрійським у Бересті. Нічого не варта і КПЗУ, бо колеться на “Землю й волю” та “шумкістів” із Турянським, Васильком та іншими, вдаючись до інвектив-взаємообраз. І що є та буде вічним у темі наших трудових днів, то це українізація всього населення від малого до старого, що вам і заповідаю робити з усіх сил, добродійна громадо. Адже нічого втішного не домоглися інсургенти-повстанці й Кубансь­кого Краю на чолі із отаманом Василем Іванисом, розбиті українські з’єднання і в Зеленому Клині наСіхоте-Аліні, Станових горах, Амурі, Курі, Зеї, Буреї й Усурі, і то тоді, коли навіть мала Інгерманландія зуміла стати під шведські захисти. Впали Балтська, Баришпільсько-Трипільська, Баштанська, Донецько-Криворізька, Гуляйпільська, Холодноярівська та інші республіки, бо ж у кожній з них, як і у Махновській, були свої Аршинови, Воліни, Артеми-Сергеєви, як рівно ж і в усіх червонокозацьких з’єднаннях аж до Білгородського, що врешті вивертко і метко, нацьковно-ненависно вирішували долю нашого краю на користь великоімперії. Не мені багатьом із вас казати, скільки було отих крутсько-студентських смертельних боїв за волю України, але не менше було наших жертв і при відступах і білих, і червоних імперських армій, що розстрілюва­ли, і приходячи в міста та села, і полишаючи їх у відступі. Незчисленне множество полягло і червонокозацтва, а чого домоглося воно? Ради, як ті ляльки, в руках ЧК були і тепер є в руках ДПУ, не маючи сили хоч якось захистити свій люд від червоного терору нової імперії. Знищені так звані буржуї, як клас, знищена і “дрібнобуржуазна” інтелігенція, а кінця теророві не видно, знищуються укапісти-боротьбисти, інші націонали. За отаманів-провідців годі й говорити, навіть сім’ї та родичі Божка, Балбачана, Ангела, Зеленого, Вітовського, Волинця, Воєвідка та сотень інших запроторено до Сибіру. Для ДПУ того мало, воно готує нові акції проти куркульства як класу,нацьковує нашого біднішого трударя на багатшого, розпалює ненависть між людьми, продовжує кликати народи, відволікаючи їх від насущних нужд, до планетарної революції, організовує через ланки свого Комінтерну вбивства противників, навішує ярлики і таврує їх, як бандитів, - так само, як те робив царат, лише куди в більших масштабах та запов­зятіше. Добродії! Вникніть! Петлюра, Махновський, Винниченко, Письменний, Грушевський, Петрушевич, Єфремов, Шумський, Подвойський, Шахрай і сотні інших народників, соціал-демократів, боротьбистів іменуються буржуазними жовтоблакитниками, незаперечними і владними господарями у нас стають прислані з Росії сискні опричники у галіфе з темносиніми кантами, в гімнастерці або матросці, в шкірянці і такій же джонці,абсолютно бездушні і розбійно-свавільні у своїх вчинках, що затямили слова “спекулянти”, “контрреволюціонери”, “саботажники”, “буржуазні елементи” і “націоналісти”. І це ж лише початки розгулу оцього опричництва, а якими ж будуть його кінці? – спитав сповнений обуру доповідач і оглянувши залу, продовжив.