Бережіть янголів своїх
- Автор: Брукс Татьяна
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-054-2
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Бережіть янголів своїх». Краткое содержание книги:
У творах, що увійшли до цієї книжки, авторка розповідає історії звичайних жінок, які відчайдушно хочуть бути щасливими. Але життя, немов бурхливий вир, часто зводить нанівець усі їхні мрії та сподівання… Та коли опускаються руки, хто ж вершить нашу долю і допомагає не втратити віру та надію на краще? Ця книжка допоможе отримати відповіді на ці та інші непрості питання, а ще заглибитися у світ людських почуттів, де вкотре протиборствують життя і смерть, кохання й розлука, вірність і підступна зрада…
У моїй голові вимальовувалися картини, одна жахливіша за іншу. Кожної хвилини очікувала, що ось-ось сам Мехмед або хтось із його одновірців зараз схоплять мене, зв’яжуть або вдарять. Тому й стояла посередині магазинчика, наче вмурована, не підходячи до жодної зі стін. Боялася, що там є якісь потаємні двері, котрих неймовірна безліч у їхніх дурнуватих пірамідах.
«І на що ти розраховувала? Казали ж тобі: у дзеркало спочатку подивися! — лаяла я себе на всі заставки. — Дурна! Дожила до сивини, а якою була наївною дурепою — такою й лишилася! Кажуть же: мудрість приходить із віком. Але іноді вік приходить сам-один. Це якраз про мене…»
Я набралася сміливості: ет, чому бути — того не минути, і озирнулася навколо. Мехмед спокійно сидів коло столика і пив свій каркаде. Він запропонував мені приєднатися до нього. Я, боячись, що він підсипле туди отрути чи снотворного, відмовилася. Він не наполягав. Узагалі нічого страшного не відбувалося. Я потроху заспокоювалася. І тут повернувся Майк із господарем крамниці.
Майк світився щастям, господар теж посміхався і разом зі своїм братом Мехмедом дивився на мене доброзичливо, я б навіть сказала — із захопленням. Оцінивши все це, вирішила ніколи нікому не розповідати, які жахливі десять хвилин я пережила в далекому Єгипті, поки стояла в тому маленькому магазинчику. У казках теж бувають жахіття.
Майк підійшов до мене, узяв за руку, подивився в очі.
— Тобі холодно? — запитав він, відчувши, що я тремчу, як осичина.
— Так… — збрехала я.
— Ти не захворіла? — В його голосі відчулася тривога.
«Як я могла подумати про нього так? — знову почала я лаяти себе…»
А що я повинна була думати? Я зовсім не знаю цю людину! Бачу її лише втретє у своєму житті! Ох…
— Я не хвора, — відповіла я. — Ходімо?
— Гаразд.
Ми душевно розпрощалися з єгиптянами, вислухавши їх «congratulations» (привітання). Я вирішила, що вітають із Різдвом і, побажавши їм усього найкращого, ми вийшли.
Майк не відпускав мою руку. Навпаки, стискав усе міцніше.
— Нам сюди.
Я підвела очі і побачила вивіску «Sultan jewery store» (ювелірний магазин «Султан»). «Він, напевне, хоче мені купити якусь золоту прикрасу на честь Різдва, — подумала я. — Ну що ж, нехай. Усе-таки вже втретє зустрічаємося…»
Як же в нашому житті все відносно! Щойно підозрювала людину в найстрашнішому зі злочинів, а тепер готова прийняти дорогий подарунок і знову потрапити в залежність. Але тоді я ще не знала, що мені приготувала доля.
Ми зайшли всередину. Це була не крамничка, а досить пристойний ювелірний магазин, хоч і невеликий. Вітрини, розташовані із трьох боків у вигляді літери «П», сяяли чистотою, відливали золотом і виблискували камінням. Кілька єгиптян-чоловіків, мабуть, продавців, стояли півколом, плескали в долоні й кричали: «Welcome!», «Congratulations!» і «Merry Christmas!» (Ласкаво просимо! Вітаємо! Веселого Різдва!)
Я, звісно ж, зрозуміла, що усі вони вітають нас із Різдвом, дякувала й бажала веселого Різдва і їм.
— Поліно… — раптом звернувся до мене Майк. Узяв мою руку. Його рука злегка тремтіла.
— Тобі що, теж холодно? — грайливо запитала я.
Він подивився мені в очі. Погляд був серйозний, а сам він нагадав мені отого чоловіка, якого я побачила вперше рік тому, відчинивши двері своєї квартири — холодного й колючого.
— Я хочу, — промовив він, — щоб ти приміряла каблучку й вибрала другу теж…
— Дві каблучки? Навіщо дві? — здивувалася я.
Він повернув мене обличчям до вітрини, де вже лежали дві каблучки. Одна була більша, друга — менша. Каблучки були заручними!
— Ох!!!
— I love you Polina. Would you marry me? (Я люблю тебе, Поліно! Ти одружишся зі мною?)
Я закам’яніла. «У казках людей теж часто перетворюють на камені», — подумала я… Раптом дуже сильно розболілася голова, у вухах задзвеніло. Тіло закрижаніло й відмовлялося підкорятися. Лише через кілька хвилин я змогла поворухнутися. Озирнулася на чоловіків, які стояли осторонь. Вони щось вигукували, плескали в долоні, сміялися. Загалом, раділи, як могли.