Бережіть янголів своїх
- Автор: Брукс Татьяна
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-054-2
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Бережіть янголів своїх». Краткое содержание книги:
У творах, що увійшли до цієї книжки, авторка розповідає історії звичайних жінок, які відчайдушно хочуть бути щасливими. Але життя, немов бурхливий вир, часто зводить нанівець усі їхні мрії та сподівання… Та коли опускаються руки, хто ж вершить нашу долю і допомагає не втратити віру та надію на краще? Ця книжка допоможе отримати відповіді на ці та інші непрості питання, а ще заглибитися у світ людських почуттів, де вкотре протиборствують життя і смерть, кохання й розлука, вірність і підступна зрада…
Вилітали з Києва, де ще раз поспілкувалися з Вовкою і його сім’єю. Онук ріс слабеньким і примхливим. Багато плакав, погано спав, і молоді батьки, звісно, дуже втомлювалися. Але це не завадило нам побачитися, і я помітила, що між Майком і моїм сином установилися досить теплі стосунки. «Це добрий знак», — подумала я. Але жити спокійно весь час заважала якась тривога.
«Боже праведний! А що коли той старий дивак із далекої моєї юності був правий? І тепер у мене в житті все налагодиться? І цей чоловік любитиме мене до скону?» — подумала я.
Я ніколи не забувала про того старого, який незрозуміло звідки узявся і невідомо куди зник, напророкувавши мені щасливе і багате майбутнє. Особливо згадувалось про нього тоді, коли бувало дуже кепсько. Тішила себе думкою, що не було ніякого старого. А якщо й був, то він аж ніяк не міг знати, що чекає на мене в майбутньому. Абсолютно незрозуміло й нелогічно: я завжди боялася, що він виявиться правий. «Якщо від нашого із Майком союзу буде всім добре, — почала просити я, звертаючись до когось сильного і могутнього, — то нехай усе вийде. Але якщо хоч комусь — хоча б одній людині — від цього стане гірше, то нехай все зруйнується. Нічого не вдасться, і все залишиться так, як є»…
Я готова була пожертвувати своїм особистим щастям заради щастя свого сина й онука. Щиро і без умов. Але чи правильно це?
«…Ти, янголе мій, знаєш, що робити. Навчи мене…»
Путівка до Єгипту була придбана на кінець грудня. Зараз була середина листопада, і Майк якось запитав:
— А чи не могли б ми ще кудись з’їздити? До Криму, наприклад. Я чув від своїх друзів, що це чудове місце, і там є на що подивитися.
До Криму, звісно, краще їздити влітку, а я люблю бувати там в «оксамитовий сезон», коли сонце не пече шкіру, людей на пляжах і в місті значно менше, та й ціни на продукти і житло падають. Але нічого говорити не стала. Житло й ціни на продукти тепер, напевно, ще нижчі. І крім того, мені теж хотілося помандрувати, побачити світ і просто відпочити від буденності та проблем.
Крим справив на Майка найприємніше враження. Мій друг — відкрита й позитивна людина — все побачене сприймав із вдячністю та цікавістю. І хоча все порівнював із тим, як у них там, в Америці, зумів оцінити красу моєї рідної землі.
Я була вдячна йому за це і прив’язувалася до нього ще більше.
Після відвідин Севастопольської панорами Майк сам почав розповідати про кримські війни середини XIX століття, про те, що знає, як Англія і Франція об’єдналися для того, щоб витіснити Росію з Балканського півострова і Чорного моря. Я не могла оговтатися від здивування. Це ж треба, а Задорнов у своїх гумористичних оповідках стверджує, що американці — тупі.
Ми обоє із захопленням милувалися інтер’єрами Воронцовського палацу, де кожна кімната унікальна й індивідуальна. На додачу — експозиції виставок, чудовий парк.
Але найбільше зацікавив Майка Лівадійський палац, який у 1834 році придбав граф Лев Потоцький. Пізніше палац став резиденцією імператора Олександра ІІ, там же помер і Олександр ІІІ. Тут відпочивала влітку імператорська родина Миколи ІІ, а в лютому 1945 року Сталін, Рузвельт і Черчілль зібралися тут для проведення знаменитої Ялтинської конференції.
Майк, здавалося, ніби прикипів до фотографій, де зображувалася ця доленосна подія, і зрушити його з місця могла лише якась сила.
Затим — руїни стародавнього Херсонесу, який був грецькою колонією в 529–528 роках до нової ери. Тоді — розкішний ботанічний сад, свіжий і запашний. Усе було незвичним і новим для мого американського гостя. Адже Сполучені Штати ледь налічують 200 років своєї історії. А наша історія, що обчислюється тисячоліттями, його вражала. Майк дивувався давнині нашої культури і тому, що ми намагаємося зберегти її та пишаємося нею.
Погода була по-осінньому холодною, але це не завадило нам побувати і в знаменитому ресторані «Ластівчине гніздо» в Гаспрі, і на незвичайній Алеї казок у Ялті, де були представлені вирізані з дерева фігурки казкових персонажів. Там мені довелося добряче попрацювати, щоби хоч якось пояснити Майку, хто тут зображений.
— Поліно, а це хто такий? — запитав мене Майк, показуючи на фігурку капловухого симпатичного звірятка.
— Це — Чебурашка.
— Хто такий Чебурашка? Це що, ведмежа, яке народилося в Чорнобилі?