Бережіть янголів своїх
- Автор: Брукс Татьяна
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-054-2
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Бережіть янголів своїх». Краткое содержание книги:
У творах, що увійшли до цієї книжки, авторка розповідає історії звичайних жінок, які відчайдушно хочуть бути щасливими. Але життя, немов бурхливий вир, часто зводить нанівець усі їхні мрії та сподівання… Та коли опускаються руки, хто ж вершить нашу долю і допомагає не втратити віру та надію на краще? Ця книжка допоможе отримати відповіді на ці та інші непрості питання, а ще заглибитися у світ людських почуттів, де вкотре протиборствують життя і смерть, кохання й розлука, вірність і підступна зрада…
— Ну що ж, Поліно Олексіївно, — почула я голос лікаря, — з онуком вас! Гарненький, здоровенький хлопчик.
— Дякую, любий докторе, дякую…
Я відчувала, як по щоках ллються сльози.
Слава тобі, Господи! Диво сталося! Яке щастя!
«Гарненький, здоровенький хлопчик»… Спасибі Тобі! Дай же йому такого самого янгола, якого Ти дав мені…
Одразу ж порадувала доброю звісткою сина, який, судячи по звуках у телефоні, теж розплакався. Я поділилася своїм щастям із Майком, зателефонувавши йому до Америки. Він був у невимовному захваті від самої новини та від того, що я захотіла з ним поділитися.
Тож син мій починав своє «літо», а я, перебуваючи у своєму «бабиному», входила разом із онуком у весну…
Літо — благодатна пора для весіль. Роботи в мене багато. Продовжувала відвідувати уроки англійської. Тепер телефонні розмови з Майком проходили більше в розмовах, аніж у його монологах.
Вечорами іноді заходила Наталка. Ми влаштовували жіночі посиденьки, обговорюючи поточні справи й новини з Америки.
— Ох, Полько… Ось приїде твій Майк, одружиться з тобою… Може, й я згодом заміж вийду…
— А чого ж? Ти, Натахо, — така добра й душевна. Та будь-який чоловік спить і бачить, щоб мати таку дружину! Щоправда, стосовно того, одружиться чи ні, — то ще велике питання.
— Е-е-е, та ти, я бачу, вже й сама не проти заміж вискочити, га?
— Ага. Не проти. А що, мужик він, судячи з усього, хороший, добрий. Не бреше ніколи.
Наташа знала мій «пунктик». Брехня — це те, що я не могла вибачити ніяк. Зловила мужика на брехні — все, бувай здоровенький…
— А звідки ти знаєш, що він тебе не обманює? Ти ж не була там? Нікого й нічого не бачила, звідки тобі знати?
— Ну, я, наприклад, сказала йому одного разу: ти — такий видний чоловік, жив вісімнадцять років самотою, у тебе, мабуть, жінок, було чимало?
— І що він тобі відповів? — засміялася подруга. — Мабуть, щось таке: «О, ні, була лише одна», або щось подібне?
— Та ні, саме так і сказав: «Ага, — каже, — в черзі стояли сотнями».
— Он як?
— Думаю, тут він, звісно, прибріхує, але добре, що хоч не став вдавати з себе святого. Ще й анекдот розповів.
— Анекдот?
— Ага. «Прийшов якийсь чоловік до магазину купувати листівку до Дня Святого Валентина й питає: «У вас є листівка з написом «Моїй єдиній»? — «Є…» — Дайте мені штук двадцять п’ять…»
— Оце та-а-а-ак… з гумором чоловік, — сказала Наташа, посміхаючись. — А ти що на це?
— А що я? Нічого.
— А не боїшся?
— А чого мені боятися? Де він, а де я?
— А якщо таки покличе заміж?
— Ну, якщо покличе… Отоді й почну боятися… — відповіла я, і ми обидві розсміялися.
Він таки приїхав! І одразу заявив:
— Я приїхав на два місяці. Хочу побути з тобою довше, щоб краще тебе пізнати, і щоб ти була впевнена в тому, що зможеш витримати мене довше, ніж тиждень. Ти не проти, якщо я запропоную тобі кудись поїхати, ну, наприклад, до Єгипту?
— До Єгипту? Авжеж! Я ніколи в житті так далеко не їздила. Але ж ти розумієш: у мене немає грошей, щоб я могла оплатити таку поїздку…
— Так, розумію. Я сам пропоную цю поїздку — отже, й витрати беру на себе. Тим більше, що якби я вирішив їхати до Єгипту з США, це мені обійшлося б утричі дорожче, адже відстань була б набагато більшою.
— Ой, ну тоді, звісно! — з радістю погодилася я. — Я ніколи раніше не подорожувала літаком. Це страшно? А де ми там житимемо? А правда, що Червоне море таке солоне, що в ньому не можна потонути? — Майк навіть не намагався відповісти на зливу моїх запитань. Просто дивився і посміхався.
Ми обговорювали поїздку й готувалися до неї. Потім Майк навіщось показав мені свої квитки і повідомив, що відлетіти він має п’ятнадцятого січня. Сьогодні було 15 листопада. Цілих два місяці радощів і нових вражень! Моє життя перетворювалося на казку. А в казки має бути щасливий кінець — так думала я тоді.
— А костюм ти навіщо привіз? — розсміявшись, запитала я, побачивши акуратно запакований чорний костюм-трійку.
— Ну… — знітився мій друг, — може, знадобиться. На Новий рік, наприклад.
Авжеж, я й забула… Скоро ж Новий рік — дві тисячі п’ятий. Я так розумію, що його теж зустрічатиму не сама. Ну й добре, що не сама, отож дивись і… Я припинила про це думати і повністю поринула в підготовку до поїздки в казку «Тисяча й одна ніч».