Бережіть янголів своїх
- Автор: Брукс Татьяна
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-054-2
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Бережіть янголів своїх». Краткое содержание книги:
У творах, що увійшли до цієї книжки, авторка розповідає історії звичайних жінок, які відчайдушно хочуть бути щасливими. Але життя, немов бурхливий вир, часто зводить нанівець усі їхні мрії та сподівання… Та коли опускаються руки, хто ж вершить нашу долю і допомагає не втратити віру та надію на краще? Ця книжка допоможе отримати відповіді на ці та інші непрості питання, а ще заглибитися у світ людських почуттів, де вкотре протиборствують життя і смерть, кохання й розлука, вірність і підступна зрада…
Майк сказав, що він небагато пам’ятає з того періоду. Мама була жовта, і йому було її дуже шкода. Він ховався за старим дерев’яним сараєм, молився і просив Бога, щоб той забрав Майкове життя замість матусиного.
— Господи, але ж тобі було лише дев’ять! — вигукнула я, не розуміючи, як такий маленький хлопчина був готовий до самопожертви.
— Знаєш, як було шкода маму, тата й особливо братів? Як вони ростимуть без мами?
— А себе не було шкода? — я не припиняла дивуватися такому жертовному вчинку.
— Я тоді не думав про себе. Крім того, я теж не міг уявити свого життя без мами…
Це було востаннє, коли малий Майк молився. Що відбувалося в його голівці, ніхто не знав. Усі займалися дорослими справами: горем батька і похороном.
Отак Майків батько і залишився з чотирма бешкетниками на руках. Як йому було тяжко і як він зумів підняти хлопців — можна лише здогадуватися. Бабусі й дідусі з обох сторін спочатку допомагали, а потім він отримав добре оплачувану роботу на Алясці, і вони вп’ятьох вирушили підкорювати далеку холодну північ. Почувши цю історію, я зрозуміла, що люблю того самовідданого хлопчика. Люблю чоловіка, який тим хлопчиком був, і постараюся зробити все, що від мене залежить, щоб повернути цьому сильному чоловікові віру в Бога.
Цей візит був коротким. Перед відльотом Майк сказав:
— Було дивно це усвідомлювати, але коли я прилетів додому, то зрозумів, що дуже сумую за тобою. Зараз я прилетів, щоб перевірити свої почуття. Можеш бути упевнена — я повернуся восени. Обов’язково.
Цього разу я йому повірила…
Минали дні. Життя продовжувало мене тішити. Роботи було достатньо, щоб нехай і небагато, але безбідно жити. У сина почалося його «літо». Настав час, коли мав народитися його син. Мій перший онук! У момент його народження я стояла під вікном пологової зали, де й почула його перший крик, яким він, як і належить, сповістив світ про свій прихід.
На жаль, вагітність проходила досить важко. Анечці — так звали невістку — взагалі не можна було вагітніти. Худенька і слабенька, вона за порадою мами вирішила приховати вагітність навіть від Вови і зізналася в цьому вже на шістнадцятому тижні. Нас усіх, зокрема й Вовчика, просто поставили перед фактом. Ох, це вже «пахне» підступом! Але Вова любив цю дівчину, і я була за нього рада. Та й Анечку жаліла і завжди намагалася підтримати. Крім того, це ж мій онук!
Але життя лукавства не прощає. Покарання послідувало одразу ж. Важке запалення легень, яке перенесла Аня на середині терміну вагітності, ставило під удар народження дитини. Усі лікарі, з якими ми консультувалися, давали невтішний прогноз: після такої кількості антибіотиків і екстремально низького гемоглобіну дитина навряд чи може народитися здоровою. Лише одна жінка — лікар, професор із сорокарічним стажем — подала мені надію. Спочатку вона взагалі не хотіла зі мною розмовляти. Була зла.
— Як ви, мати, могли довести свою доньку до такого стану! Їй узагалі не можна було вагітніти з таким слабким здоров’ям! Я навіть розмовляти з вами не бажаю! — різко відвернувшись, вона попрямувала до виходу.
— Я — свекруха…
Вона різко зупинилася. Озирнулася.
— Як? Ви свекруха? А де ж…
— Так уже вийшло… Її мама дуже хвилюється… Вона не може… А мені треба… Хто ж підтримає не тільки цю дівчинку, а ще й сина? Крім мене, нікому. Адже саме йому доведеться взяти на себе відповідальність — як моральну, так і матеріальну, якщо раптом дитина народиться… нездоровою… Ви мене розумієте? І не лише за дитину, а й за цю дівчинку. Її жалітимуть всі, а хто співчуватиме синові? Хто, окрім мене, допоможе йому? Ви розумієте, саме я повинна допомогти дітям прийняти правильне рішення…
— Я б не радила вам втручатися в їхнє рішення…
— Ні-ні! Рішення прийматимуть вони самі, але я повинна допомогти їм!
— Так, добре… поговорімо… — пом’якшала лікарка. І після довгої розмови сказала: — Природа мудра, вам залишається лише молитися і сподіватися.
І я молилася… Як уміла, але щиро…
Я стояла коло вікна, по той бік якого мало статися «диво». Хвилювалася неймовірно. І через пару хвилин після того, як почула крик новонародженого, в кишені задзеленчав мобільний.