Після війни. Історія Європи від 1945 року

Але те, що тетчеризм відстоював більше за будь-що інше, було «присмаком твердого урядування». Під кінець 1970-х активно ширилися стривожені дискусії про нібито «некерованість» Британії та думки про те, що політичний клас утратив контроль не тільки над економічною політикою, а й над сферою зайнятості і навіть над вулицею. Лейбористська партія, яка традиційно була вразливою до закидів, що не здатна підняти економіку, тепер, після «Зими невдоволення», наражалася на звинувачення, що не спроможна керувати державою. Під час кампанії 1979 року торі чудово зіграли не тільки на вимогах щодо суворої економічної та належної грошової політики, а й на очевидному запиті населення на сильних і впевнених лідерів.

За історичними мірками перша перемога Марґарет Тетчер на виборах особливо нічим не запам’яталася. Насправді під проводом місіс Тетчер Консервативна партія ніколи не здобувала багато голосів. Ішлося не так про перемогу на виборах, як про те, щоб побачити, як програють лейбористи, позаяк чимало їхніх виборців віддавали голоси ліберальним кандидатам або ж узагалі не брали участі у виборах. На такому тлі радикальна програма Тетчер та рішучість щодо її виконання може здатись абсолютно невідповідною її національному мандату, неочікуваним і навіть ризикованим відступом від давньої британської традиції урядування якомога ближче до політичного центру.

Але постфактум здається очевидним, що саме цьому Марґарет Тетчер і завдячує своїм успіхом. Відмова піти у відставку навіть тоді, коли її грошова політика явно не давала результатів (тим консерваторам, які в жовтні 1980 року благали її дати зворотний хід і розвернутися на сто вісімдесят градусів, вона відповіла: «Якщо хочете, то ви й розвертайтеся. Леді не задкує»); радо сприйнятий титул «залізної леді», яким її нагородив СРСР[414]; очевидне задоволення, яке вона отримувала від того, що вступає в бій та перемагає низку опонентів, від аргентинської військової хунти у Фолклендській війні[415] до лідера профспілки шахтарів Артура Скарґілла; сумочка, якою вона агресивно замахувалася на лідерів країн Європейської спільноти, вимагаючи «повернути наші гроші», — усе це свідчить про те, що вона точно розуміла, що її головною політичною зброєю була та сама впертість і тверда незгода йти на компроміс, які так бісили її критиків. Кожне опитування громадської думки підтверджувало, що навіть ті, кого не обходила політика Тетчер, часто неохоче визнавали, що певною мірою захоплюються її постаттю. Британцями знову правили.