Після війни. Історія Європи від 1945 року

Якщо, як стверджувала місіс Тетчер, «такої речі, як суспільство, не існує», тоді незабаром люди мали втратити повагу до благ, які воно надавало. Так і сталося, а Британія під кінець правління Тетчер стала набувати деяких найогидніших рис американської моделі, якою так захоплювалася «залізна леді». Сфері послуг, які залишалися у власності держави, бракувало фінансування, тоді як «емансиповані» сектори економіки акумулювали значні кошти — зокрема й лондонський Сіті, де інвестиційні банкіри та біржові брокери добре заробили, коли в 1986 році відбувся «біґ-бен» — дерегуляція британських фінансових ринків та їхнє відкриття міжнародним конкурентам. Публічні простори опинилися поза увагою. Рівень дрібної злочинності та правопорушень зростав паралельно зі збільшенням частки населення, яке опинилося в стані безперервної бідності. Як це часто буває, приватне багатство супроводжувалося публічними злиднями[418].

Але можливості Марґарет Тетчер були не безмежні. Її типовий виборець — якого карикатурно зображували як рієлтора зі східного передмістя Лондона у віці тридцяти з гаком років, малоосвіченого, але з хорошою зарплатою та матеріальними благами, про які його батьки могли лише мріяти (будинком, машиною, відпусткою за кордоном, жменькою акцій у фонді взаємних інвестицій та приватною пенсійною схемою) — можливо, й увійшов до світу тетчерського індивідуалізму. Однак він та його родина були повністю залежні від держави в тому, що стосувалося надання життєво необхідних послуг: безкоштовної освіти, практично безкоштовної медицини й пільгового транспорту. Тож коли місіс Тетчер та її наступник Джон Мейджор буквально натякнули, що можуть розпочати приватизацію Національної служби охорони здоров’я або брати плату за державну освіту, громадська підтримка випарувалася — саме серед тих верств населення, які були найбільшими прихильниками тетчеризму, але, попри швидко зароблені статки, залишалися дуже вразливими.

Через п’ять років після завершення урядування місіс Тетчер Джону Мейджору справді вдалося протиснути приватизацію залізничних послуг. Консерваторів надихала перспектива нової виручки від продажу державних активів у приватну власність; але головною їхньою мотивацією було те, що Мейджор вважав за необхідне показати, що вони щось приватизують, — на той час місіс Тетчер розпродала практично все, а приватизація була основною та єдиною програмою Консервативної партії. Однак некомпетентність і порушення, з якими все це відбувалося, та подальші катастрофи, вершиною яких стала низка трагічних залізничних аварій, яких, напевно, можна було уникнути, сприяли не лише поразці консервативного уряду два роки по тому, а й завершенню циклу приватизацій та дискредитації постфактум радикальніших проявів самого тетчеризму.