Після війни. Історія Європи від 1945 року

На позір здавалося, що кандидатура Марґарет Тетчер не вельми підходить на ту революційну роль, яку їй належало відіграти. Вона народилася в Грантемі, сонному провінційному містечку графства Лінкольншир, у родині протестантів-методистів, які мали продуктову крамницю. Вона завжди була консерватором: її батько входив до складу міської ради від консерваторів; молода Марґарет Робертс (як її тоді звали) виграла стипендію на навчання в Оксфорді, де вивчала хімію, та доросла до посади президента Консервативного товариства університету. У 1950 році у віці 25 років вона була наймолодшою кандидаткою, яка (безуспішно) балотувалася на парламентських виборах від Консервативної партії. Будучи за фахом хіміком, а пізніше податковим правником, вона вперше увійшла до парламенту в 1959 році після перемоги в беззаперечно консервативному окрузі Фінчлі, який вона представляла, аж поки не перейшла до Палати лордів у 1992 році.

Перш ніж Марґарет Тетчер успішно перемогла більш досвідчених консерваторів у боротьбі за партійне лідерство в 1975 році, її найкраще знали в Британії як міністерку освіти в консервативному уряді Гіта, яка скасувала безкоштовне молоко в британських школах для того, щоб виконати завдання щодо скорочення державного бюджету; через це рішення (яке вона прийняла з важким серцем і яке стало першим провісником її майбутнього розвитку як політика) вона отримала прізвисько «Марґарет Тетчер — викрадачка молока»[413]. Але виразно неприхильне ставлення до неї не стало перешкодою для її поступу — готовність Марґарет Тетчер удаватися до непопулярних кроків та дивитися їм у вічі не лише не зашкодила їй серед колег, а й, можливо, навіть була частиною її привабливості.

Вона, без сумніву, була привабливою. Насправді напрочуд широке коло бувалих державних діячів у Європі та Сполучених Штатах зізнавалися (хоча й у приватних розмовах), що вважають місіс Тетчер доволі сексуальною. Франсуа Міттеран, який напевне розумівся на таких речах, одного разу сказав, що в Тетчер «очі Калігули, а губи Мерілін Монро». Вона вміла тиснути й залякувати нещадніше за будь-якого британського політика після Черчилля, але водночас притягувала до себе. Із 1979 по 1990 рік Марґарет Тетчер тиснула, залякувала, а також притягувала британський електорат у політичну революцію.

Під «тетчеризмом» розуміли багато речей: зменшені податки, вільний ринок, вільне підприємництво, приватизацію промислових підприємств і підприємств із надання послуг, «вікторіанські цінності», патріотизм, «індивідуалізм». Деякі з них — ті, що стосувалися економічної політики, — були розвитком ідей, які вже існували і в консервативних, і в лейбористських колах. Інші, зокрема «моральні» теми, були більш популярні серед вірних прихильників Консервативної партії в сільських округах, аніж у широких колах виборців. Але вони виникали як зворотна реакція на лібертаріанство 1960-х та імпонували багатьом прихильникам місіс Тетчер з робітничого й нижчих щаблів середнього класу — тих чоловіків і жінок, котрим ніколи не було по-справжньому добре в компанії прогресивної інтелігенції, яка в ті роки відігравала панівну роль у публічних справах.