Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Цей, початковий період його революційної діяльності, є найменше відомий, але проходив, можливо, не зовсім так, як це описав пізніше Л. Берія. Бо рік Великого Полювання — 1937, був знаменний не лише сам по собі. По ньому, десь через рік, складаються остаточні ідейні основи подальшого існування Homo soveticus; виходять “труди” Л. П. Берії — “К історіі большєвістскіх організацій в Закавказьє”, «Краткій курс історіі ВКП(б)” та офіційна біографія тов. Сталіна І. В». Настанови, якими совєцький нарід керуватиметься аж до 1956 (а дехто й після 1991).
Однак, не все було так, як там описується, бо перший свій “срок” майбутній “вождь” схлопотав за “експропріацію” (а простіше кажучи — за пограбування) “Южно–Русского банка” в Тіфлісі. Та й не це тут є найбільш цікаве.
Засланий до “мєст нє столь отдалєнних”, він на диво легко звідти збігає, а чому? Адже, він — не бідний особистими прикметами, яких не змінити: малий, рябий, сухорукий та ще й не російського обличчя («кавказской національності», як у них тепер кажуть). А впіймати його — чомусь не можуть, в чому ж справа?
Не дарма, видно, ходили вперті чутки, що він був не тільки “борцом протів царізма”, але до цього ще й «агєнтом царской охранкі».
Ця остання мала, наче, у запеклій боротьбі революціонерів з режимом, — свої власні інтереси; була мало не третьою стороною. Часом свідомо (це важко приховати) дозволяла терористам, час від часу, — ліквідувати й когось із небажаних “царскіх сатрапов”.
У цьому мочили пальці багацько людей. Схоже, що мав певні зв’язки з “охранкой” і сам В.І. Лєнін. На це може вказувати епізод із Туруханським засланням Сталіна, де всі його спроби збігти почали чомусь давати осічку. Воно сталося вже по тому, як він зайняв досить помітне місце серед більшовиків та почав за щось сперечатися з Лєніним. От тут йому вже й не дали жодної можливості втекти, можливо — за наполяганням самого Лєніна. Він зумів тоді повернутись тільки скориставшись амністією Тимчасового Уряду.
Важко сказати, з чого саме та коли починається шлях Сталіна до абсолютної влади.
Він не кваплячись просувається партійними сходами, але — тільки на верхи. В уряді Лєніна він займає посаду “наркома по дєлам національностєй”, — вторинна посада, чи не так? — але це — як подивитись. В основному більшовицькому документі, чи не проґрамі наступних дій «Декларації прав народов Россіі» (2.11.1917) п. 2 передбачалося: “Право народов России на свободное самоопределение, вплоть до отделения и образования самостоятельного государства”. Однак, не менш добре відомо, що всі намагання реалізувати це право, були потоплені Москвою в крові народів уже до 1922. Сталін — рішуче проти права на “вільне самовизначення”, він — за імперію, та всі її ознаки матиме наступний СССР, який тоді створюється. Дещо пізніше він пояснював цю позицію так:
Може видатися дивним, що моя стаття рішуче відкидає вимогу про відділення окраїн від Росії, як контрреволюційну витівку, але по суті в цьому нема нічого дивного… Ми проти відокремлення окраїн від Росії, бо відокремлення в цьому випадку означає імперіалістичну кабалу для окраїн та послаблення революційної потуги Росії.