Тільки разом
- Автор: Шевердіна Анастасія
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Любовно-фантастические романы
Электронная книга - «Тільки разом». Краткое содержание книги:
Друзі разом борються за нове життя в новому тілі, допомагаючи людям у нашому світі. Андрій відроджується до життя, забувши своє минуле, і Кет вирішує присвятити себе турботі про друга. Однак упоратися з відлюдькуватим геніальним вихованцем і своїми почуттями до нього «янголу-охоронцю» виявляється не так і просто. Особливо, коли на горизонті з’являються психіатр, який веде запеклу боротьбу з невидимою подругою Андрія, і наполеглива дівчина, що жадає його любові.
— Я лікар!
— Це нічого не значить! Ви…
— Мовчати!
— Я вас…
— Це не ти мене, а я тебе, цуценя! — гаркнув Морель, встаючи з-за столу. — Іди додому і лікуйся, доки ще не все втрачено!
— Так, іще не все втрачено! — труснув кучерями Андре. — Ми ще повоюємо! — і вийшов з кабінету.
Кет наздогнала друга лише на вулиці.
— Любий, що за поведінка?!
— Він невіглас, схильний до насильства! Чому я повинен мовчки слухати його маячню?!
— Стережися його, Андре! Чуєш?! Прошу тебе — не повертайся в погорді до нього спиною! Він як злий собака — він нападе, коли ти відвернешся!
— Він не дотягнеться до горлянки! — посміхнувся хлопець. — Його максимум — мої литки.
— Андре, ти недооцінюєш силу мізерних створінь! Бактерія може вбити слона, бо вона породжує хворобу всередині його тіла! Помилка багатьох дуже розумних людей у тому, що вони не бояться дурнів. А їх треба боятися, Андре! Особливо тих дурнів, які впевнені у своєму розумі. Якщо вони мають владу, вони знищать усіх, хто самим фактом свого існування принижує їх! Стережися, Андре, — дурні ніколи не поступаються перед здоровим глуздом, дурні нелогічні, дурні просто не знають, що існують межі! Кожна геніальна людина, якщо вона не бреше, приречена на невдачу. На соціальну смерть.
— То я маю казати йому, що тебе немає?! Чому ти не наполягала, щоб я брехав мсьє Деказу?
— Мсьє Деказ не був дурнем і негідником. Ти доводив його до сказу, але він від самого початку визнав за тобою право бути нормальним. Бути собою. Він хотів допомогти. Хотів зрозуміти нас. А цей хоче реваншу — за свою недоладну зовнішність, за огидні звички, за м’якість і розбещеність свого мозку! Ти молодий, красивий, сміливий, ти дуже розумний, ти такий, яким він ніколи не стане, — він тебе знищить, хіба ти не розумієш?!
— Заздрість — низький мотив для вбивства! — скривився Андре. — Заздрість сама собою — уже поразка!
— Ось бачиш, бачиш?! У цьому принципова різниця між вами! Дурень не нехтуватиме низьким мотивом! Дурні ніколи не бояться поразки — тому вони завжди перемагають!
— Не цього разу! — гордо випнув груди Андре.
— Андре, отямся! Ти просто не уявляєш, що на тебе чекатиме, якщо ти відкриєшся перед ним! Він зіштовхне тебе з височину на землю, щоб інші тебе затоптали! Ніколи не ставай у стада на шляху, якщо в тебе немає батога!
— Ти змушуєш мене брехати?! Хочеш, щоб я здався?! Ти не віриш у мої сили?!
— Андре, тобі треба відступити, щоб виграти війну!
— Хіба ми колись дослухалися до тих йолопів?! Хіба ми колись боялися?!
— Андре, мій обов’язок — сказати, коли час тікати. Зараз — саме час!
— Мене вже не раз називали психом, і я не став від цього гіршим! Мене називали божевільним, скаженим, маніяком, ідіотом, телепнем, диваком, виродком, вилупком, нелюдом, потворою, почварою, і ти завжди наполягала, щоб я не опускався до самозахисту! І ось раптом ти кажеш, що я маю доводити мавпі, нібито я — мавпа?! Із якого дива?!
— Якщо тебе назвав психом малий сусід — це неприємність, про яку не варто думати довше, ніж три секунди. Якщо тебе визнає шизофреником найкращий психіатр Парижу — це катастрофа!
— Я доведу, що я нормальний! Із твоєю допомогою чи без неї — я його дискредитую!
— Ти ніколи не доведеш, що ти нормальний, — зітхнула Кет. — Не зможеш. Нормальним людям свою нормальність просто не треба доводити. Ти неординарний, і ти пишаєшся своєю інакшістю. Я теж пишаюся тобою, ти знаєш, але я не можу їм цього сказати. Мені страшно, Андре! Страшно, що люди — навіть найближчі твої родичі — тебе бояться. Стережися, мій любий, будь ласка: якщо ти нахилишся, щоб вдарити собаку, — вона вчепиться тобі в горло!
У кімнаті було тихо, лише ледь чутно цокав годинник. Кет невідривно дивилася на Андре, який солодко спав, поклавши руки на розгорнуту книгу. Вранішнє сонце щойно торкнулося білосніжного простирадла. Перлове обличчя хлопця з фіолетовою венкою на скроні, оповите темним волоссям із синіми блискітками, здавалося веселим і спокійним. Дівчину завжди вражало, що ніхто не помічає його неземної, невловимої у миттєвих змінах виразу обличчя краси. Чомусь сьогодні в Кет виникло щемливе передчуття втрати. Дівчина із завмиранням серця слухала, як падають у безвість секунди. Якоїсь миті кожна людина починає розуміти, що час не просто йде, час спливає. Це відкриття, якщо йому піддатися, здушує щомиті сильніше, ніби гігантський пітон. Урешті людині не стає повітря, і вона захлинається страхом.
Андре ворухнувся, ніжно-блакитні повіки з довгими віями затремтіли.