Тільки разом
- Автор: Шевердіна Анастасія
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Любовно-фантастические романы
Электронная книга - «Тільки разом». Краткое содержание книги:
Друзі разом борються за нове життя в новому тілі, допомагаючи людям у нашому світі. Андрій відроджується до життя, забувши своє минуле, і Кет вирішує присвятити себе турботі про друга. Однак упоратися з відлюдькуватим геніальним вихованцем і своїми почуттями до нього «янголу-охоронцю» виявляється не так і просто. Особливо, коли на горизонті з’являються психіатр, який веде запеклу боротьбу з невидимою подругою Андрія, і наполеглива дівчина, що жадає його любові.
Андре посміхнувся.
— Знаю!
— Це дивно. Дуже дивно! — не вгавала дівчина. — Так не роблять!
— Це логічно й раціонально. Хоча так і не роблять, проте мали б робити!
Андре зупинився просто під Ейфелевою вежею поряд із групою англійських студентів, витяг із тубусу великий аркуш і розгорнув його.
Аркуш був розділений на сім рівних колонок із написаним від руки текстом:
«Шукаю друга! Про себе: 15 років, француз, лінгвіст. Позитивні риси: високий інтелект, правдивість, практичність, наполегливість, значна працездатність. Негативні риси: невитриманість, нездатність піти на компроміс, надлишкова критичність. Бажані критерії для друга: вік, стать, національність, соціальний статус — не важливо. Обов’язково: ерудованість, вихованість, терплячість. Фізичні вади значення не мають».
— Так, добре, — поглянула на плакат Кет. — Французька, англійська, іспанська, російська, китайська мова. А це які? — вказала дівчина на два останніх стовпчики.
— Арабська й хінді. Кількість носіїв кожної з цих мов перевищує сто мільйонів осіб. Шкода, не вистачило місця на німецькомовний варіант оголошення — літери були б занадто дрібними. А загалом, наскільки простіше було б спілкуватися, якби люди з усього світу користувалися есперанто!
— Господи! — скривилася Кет. — Яке занудство!
Андре на секунду замислився й кивнув.
— Ти права. Якби люди говорили однією мовою, я б утратив до мовознавства будь-який інтерес!
— Я нізащо б не стала твоїм другом! — сказала Кет, кинувши сердитий погляд на оголошення. — Я б подумала, що ти нудний самозакоханий ботанік!
— Але ж ти стала! — переможно посміхнувся Андре.
— Сама собі дивуюся! — не здавалася Кет. — Адже ти й насправді нудний самозакоханий ботанік!
— Але ж і ти не геній! — не переставав посміхатися хлопець. — Проте, я дружу з тобою!
— От бачиш! Чому б тобі не спробувати знайти звичайного друга — такого, як я?
Посмішка зникла з обличчя Андре, він насупив брови й сапнув носом.
— Я не знаю нікого, хто був би схожим на тебе, — сумно сказав Андре. — Ти — незвичайна. Ти — виняток з усіх моїх правил. Ти знаєш, я не люблю порушувати правила, бо правила не можна порушувати безкарно. Удруге я не ризикну. Я шукатиму такого друга, який буде для мене відкритою книгою. Я шукатиму того, про кого не треба цілодобово думати!
Кет розкрила рота, щоб щось заперечити, але обличчя в Андре було темним і рішучим, і дівчина утрималась від коментарів.
Помалу люди почали звертати увагу на незвичне оголошення. Хтось дивився на Андре з недовірою, хтось — із співчуттям, хтось посміхався й весело бажав хлопцю успіхів у пошуках друга. Молодий азіат попросив дозволу сфотографуватися з Андре, і хлопець не заперечував. Руда дівчина підморгнула Андре й засунула до його нагрудної кишені шматочок паперу з номером телефону. «Ah, mein lieber Junge!» — мовив літній чоловік у білому костюмі, поплескавши Андре по плечу. Хлопець посміхнувся і сказав, дивлячись йому вслід:
— Як думаєш: хороший художник цей німець?
— Він сказав, що він художник?
— Він сказав: «Ах, мій любий хлопчику!» — пояснив Андре.
— Звідки ж ти взяв, що він — художник?!
— Його руки, — знизав плечима хлопець.
— І що з його руками? — скривилася Кет.
— Під нігтями масляна фарба. Певно, приїхав на етюди.
Кет помовчала, закусивши нижню губу, і видавила:
— Знаєш, ти не знайдеш друга. Із тобою не можна дружити, тебе можна тільки обожнювати!
— А ти? — примружився хлопець.
— Я… — опустила очі Кет. — Я…
— Привіт! — високий худющий парубок у строкатій сорочці підійшов до Андре і простягнув руку. — Кріс Фріман.
— Привіт! — потис руку парубку Андре. — Андре Леруа. Спеціалізація?
— Астрофізика.
— IQ?
— 165.
— Оооо, яка радість! — зіронізувала Кет.
— 150.
— 23.
— 15.
— Не засмучуйся, у тебе ще все попереду! — посміхнувся Кріс.
— Я не засмучуюся. Розумові здібності досягають свого піку в 26 років. Будеш моїм другом?
— Ні, — сумно відказав Фріман.
— Чому?! — скрикнула Кет.
— Чому?! — здивувався Леруа.
— Я… — Кріс відвів очі. — Я тут ненадовго…
— Нічого! Писатимемо листи! — знизав плечима Андре.
— Я помираю. Вибач! — тихенько мовив Кріс.
— Ох ти ж дідько! — сплеснула руками дівчина.
— Що з тобою? — очі Андре наповнилися жахом.
— Неоперабельна пухлина мозку. Доки в мене ще є сили, я подорожую й закінчую розвідку про білі діри.
— Білі діри? — перепитав Андре.