Тільки разом
- Автор: Шевердіна Анастасія
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Любовно-фантастические романы
Электронная книга - «Тільки разом». Краткое содержание книги:
Друзі разом борються за нове життя в новому тілі, допомагаючи людям у нашому світі. Андрій відроджується до життя, забувши своє минуле, і Кет вирішує присвятити себе турботі про друга. Однак упоратися з відлюдькуватим геніальним вихованцем і своїми почуттями до нього «янголу-охоронцю» виявляється не так і просто. Особливо, коли на горизонті з’являються психіатр, який веде запеклу боротьбу з невидимою подругою Андрія, і наполеглива дівчина, що жадає його любові.
— І ви змирилися?
— Змирився. Є в житті головне й другорядне. Мені досить, що вона поряд зі мною.
Кет сонячно посміхнулася й мимоволі кивнула.
— Завжди?
— Майже.
— Коли вам погано…
— Так.
— І коли добре?
— Так.
— А якщо ви захочете побути самі?
— Вона відчує й залишить мене. Я побуду сам, знаючи, що я не один.
— А потім?
— Потім вона повернеться, коли відчує, що я її потребую.
— А якщо не відчує?
— Я покличу.
— А якщо вона не прийде?
Андре скоса поглянув на Кет. Дівчина, кинувши виразний погляд на психолога, покрутила пальцем біля скроні.
— Прийде!
— І все ж таки, якщо не прийде?
— Я буду знати, що з нею щось трапилося.
— І що, усі янголи-охоронці такі віддані? — недовірливо посміхнувся мсьє Деказ.
— На жаль, ні! — відповіла, спохмурнівши, Кет.
— Не всі. Як і друзі. Тільки справжні.
— А хіба друзі та янголи-охоронці за визначенням можуть бути несправжніми та невідданими?
— Скільки завгодно! — сердито кинула дівчина. — Не кожен вміє любити!
— Прикра недосконалість термінології, — розвів руками Андре.
— Ви потребуєте друзів?
— Ні.
— Зовсім? Особисто в мене є кілька друзів, але я не відмовився б від нових знайомств із цікавими порядними людьми…
— Зле. А дружина у вас є?
— Андре, не смій! — схопилася на ноги Кет.
Хлопець проігнорував попередження.
— Так!
— Але ви все одно не відмовитеся від нових знайомств із цікавими порядними жінками? — із непробивним обличчям запитав хлопець.
— Не наривайся! — застогнала дівчина, демонструючи Андре кулак.
— Що ви собі дозволяєте, юначе?! — почервонів мсьє Деказ. — Це зовсім інше!
— Не бачу жодної різниці! — насупився Андре. — Якщо когось насправді любиш, цієї любові тобі буде досить!
— Заради Бога, що за вигадки?! — скрикнув психолог. — Що ви взагалі можете знати про друзів?! У вас же немає…
— Кет! — не дав мсьє Деказу закінчити фразу хлопець.
— Вона нереальна!
— Якби вона була нереальною, я вже разів із двадцять був би мертвим, — спокійно зауважив Андре. — Вона рятувала мене від грабіжників, від безглуздої смерті внаслідок побутових нещасних випадків, автокатастрофи…
Обличчя мсьє Деказа стало брунатним, очі шалено блищали, губи пересохли.
— Хіба таким нервовим людям можна працювати психологами? — тихенько, ніби боячись, що чоловік почує, запитала Кет і стала між мсьє й Андре, прагнучи захистити друга від можливого нападу.
— Усе нормально, зараз заспокоїться! — відмахнувся Андре.
Чоловік заплющив очі, подумки рахуючи до десяти. Глибоко вдихнув, поглянув на нахабне бліде обличчя клієнта, повторюючи про себе: «Дитина, дитина, хвора дитина, хвора, чорти б його вхопили, дитина!»
— Ну, добре, але чи не замало вам одного друга? — нарешті спромігся заговорити мсьє Деказ.
— Ні. Одного справжнього друга більш, ніж досить, для щастя.
— Як на людину, яка має одного-єдиного нематеріального друга, ви дуже добре знаєтеся на дружбі, Андре! — не втримався від іронії психолог.
— Як на людину, яка має кілька матеріальних друзів, ви дуже погано знаєтеся на дружбі, мсьє Деказ! — криво посміхнувся хлопець.
— Андре! — знову скрикнула Кет, але в її очах хлопець читав згоду з його словами.
— Ви розумний, ви дуже розумний як для свого віку, Андре! — просичав крізь зуби психолог. — Невже ви не розумієте, що мати явних друзів — серйозна проблема?!
— Хоча ви й не дуже розумний для свого віку, мсьє, але ви маєте розуміти, що уявні друзі — перш за все ваша проблема! — категорично мовив Андре.
— Знайдіть реальних друзів до понеділка — і я повірю, що ви чогось варті! — закричав мсьє Деказ, зриваючись із крісла.
— Скільки? — спокійно запитав Андре.
— Скільки?! — істерично засміявся психолог. — Та хоча б одного — із вас же досить, я так розумію?!
— Добре, — кивнув Андре.
— А тепер — пішов геть! — вказав пальцем на двері мсьє Деказ.
— На все добре! — кинув через плече Андре, прямуючи до виходу. — Може, ти ще й сьогодні скажеш йому «дякую»? — запитав хлопець у пригніченої подруги.
— Знаєш, із нього на сьогодні досить! — сумно сказала Кет, дивлячись, як знесилений психолог падає в крісло, закриваючи долонями обличчя.
Андре лавіював між туристами, стискаючи під пахвою тубус.
— Знаєш, до такого міг додуматися тільки ти! — зітхнула Кет, поспішаючи за хлопцем.