Тільки разом
- Автор: Шевердіна Анастасія
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Любовно-фантастические романы
Электронная книга - «Тільки разом». Краткое содержание книги:
Друзі разом борються за нове життя в новому тілі, допомагаючи людям у нашому світі. Андрій відроджується до життя, забувши своє минуле, і Кет вирішує присвятити себе турботі про друга. Однак упоратися з відлюдькуватим геніальним вихованцем і своїми почуттями до нього «янголу-охоронцю» виявляється не так і просто. Особливо, коли на горизонті з’являються психіатр, який веде запеклу боротьбу з невидимою подругою Андрія, і наполеглива дівчина, що жадає його любові.
— Доброго ранку! — тихо мовила Кет.
— Привіт! — посміхнувся Андре, не відкриваючи очей. — Чому ти сумна?
— Чому ти вирішив, що я сумна? Ти навіть не подивився на мене! — здивувалася дівчина.
— Ми відчуваємо сонце на обличчі навіть із заплющеними очима, — мовив хлопець.
Кет бачила крізь велике вікно, що з півночі сунуть хмари. Сонячне світло в кімнаті раптом згасло. Кет зітхнула, але промовчала.
Коли друзі увійшли до будинку психіатра, саме починався дощ. У передпокої було темно, лише біля стола секретарки горів торшер. У кріслі під торшером сиділа дівчина й гортала журнал.
— Мсьє Морель зараз зайнятий, будьте ласкаві зачекати десять хвилин! — повідомила сива жінка, вказуючи на вільне крісло поряд із дівчиною, і враз кудись зникла.
Андре сів у крісло, Кет примостилася на журнальному столику. Дівчина з цікавістю поглянула на Андре й манірно привіталася. Хлопець стримано кивнув.
— А ти пацієнт мсьє Мореля? — запитала дівчина. — Як тебе звуть?
— Так. Андре.
— А я Жаклін, — широко посміхнулася дівчина, демонструючи великі блискучі зуби.
— Ти лікуєшся у мсьє Мореля?
— Ні, що ти! — засміялася Жаклін. — Я — його племінниця!
— Прекрасно! — позіхнув Андре й відвернувся.
Імовірно, Жаклін розраховувала на продовження бесіди. Вона кілька разів кинула на хлопця стривожений погляд, посмикалася, ніби їй муляло, і нарешті сп’ялася на ноги, вставши перед Андре. Напевно, дівчина була молодшою за пацієнта мсьє Мореля, проте її тіло вже набуло характерних для зрілих жінок форм. Спідниця Жаклін була закороткою, аби належним чином приховати гладкі засмаглі стегна.
— А що, на вулиці дощ?
Андре підняв на дівчину очі, пробігши поглядом від колін до масивного підборіддя. Кет із тривогою помітила, що звичайна холодна спостережливість дослідника змінилася щирою зацікавленістю на обличчі її друга.
— Дійсно, дощить, — відповів Андре, і його голос зазвучав, як здалося Кет, глибше й м’якіше, ніж зазвичай.
— Я ж бачу, що в тебе кучері мокрі! — Жаклін близенько нахилилася до співбесідника й торкнулася його волосся. — Мені подобаються кучері!
Андре криво посміхнувся. У його очах спалахнуло щось хиже, чого Кет раніше не бачила.
— Може, прогуляємося після того, як ти звільнишся?
— Зараз не час гуляти з цією акселераткою! — вигукнула Кет, підхоплюючись із місця.
— Так, звичайно! — відповів Андре, повернувшись до Жаклін.
Мсьє Морель відчинив двері й покликав пацієнта.
— Андре, навіщо тобі це?! Я не розумію! — спалахнула Кет, встаючи на шляху друга.
— Дійсно, ти не розумієш! — пошепки мовив Андре. — Іди додому, не чекай на мене, — і пройшов крізь співрозмовницю.
Кет була приголомшена. Ніколи в житті Андре не поводився з подругою так, ніби вона — порожнє місце. Дівчині здалося на мить, що до її душі увійшов холодний осінній дощ.
— Андре! — з болем вигукнула Кет.
Хлопець обернувся й суворо поглянув на худеньку налякану дівчину, яка ніби ще більше змаліла під його крижаним поглядом. Андре хитнув головою й мовчки увійшов до кабінету. Кет хвилину постояла перед зачиненими дверима, різко розвернулася й вийшла із задушливого мороку під дощ. У її пам’яті навічно закарбувалися очі Андре — холодна й недосяжна блакить, наче небо над полем бою. Бою, який вона програла.
На Париж опускалися сіро-бузкові сутінки. У будинку Леруа досі не увімкнули світло. Ірен та Естель під дурну балаканину телевізора півголосом обговорювали, які жахливі речі могли трапитися з Андре за час його несподіваної відсутності. Кет сиділа в куточку й думала, що для людини такого складу, як Андре, було б краще насправді потрапити під вантажівку чи наковтатися води із Сени, ніж почати доросле життя з такою дівчиною, як Жаклін.
Нарешті двері тихенько відчинилися й до кімнати зайшов Андре — мокрий і блідий.
— Де ти був?! — вигукнула мати, кинувшись до хлопця. — Ти хворий, ти знаєш, як ми непокоїмося! Чому не попередив, що затримаєшся?! Що завгодно могло статися!
— Зі мною все добре! Я просто гуляв! Дякую, Ірен! — тихо сказав Андре, забираючи в бабусі великий рушник. — Я стомився, буду відпочивати.
Не реагуючи на голосіння жінок, хлопець піднявся до себе. Кет мовчи пішла за ним.
Андре перевдягнувся, витер волосся й завмер, замислившись. Кет причаїлася біля дверей.
— Можеш питати! — мовив після тривалої мовчанки Андре.
— Як пройшло? Де були? Що робили?
— Нормально. Були в кафе. Цілувалися.