Тільки разом
- Автор: Шевердіна Анастасія
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Любовно-фантастические романы
Электронная книга - «Тільки разом». Краткое содержание книги:
Друзі разом борються за нове життя в новому тілі, допомагаючи людям у нашому світі. Андрій відроджується до життя, забувши своє минуле, і Кет вирішує присвятити себе турботі про друга. Однак упоратися з відлюдькуватим геніальним вихованцем і своїми почуттями до нього «янголу-охоронцю» виявляється не так і просто. Особливо, коли на горизонті з’являються психіатр, який веде запеклу боротьбу з невидимою подругою Андрія, і наполеглива дівчина, що жадає його любові.
— Цілувалися?! — спалахнула Кет.
— Так, цілувалися, — спокійно повторив Андре. — А що ще з нею можна робити? Обговорювати загальну теорію відносності? Вона дурна, як чіп! Навіть художню літературу не читає. Про спеціальну я не став і запитувати.
— Я не думала, що тобі це цікаво! — щиро здивувалася Кет.
— Я теж не думав. Але потреби тіла не завжди можна ігнорувати.
— Але ж ти занадто молодий!..
— Справді? І задля чого ж? — в очах хлопця загорівся хитрий вогник.
— Ну… — зашарілася дівчина. — Задля багатьох речей!
— Кет, я завжди все вирішую сам. Цього разу буде так само, — холодно відповів Андре.
Хлопець дістав із ящика стола упаковку пігулок і проковтнув одну.
— Що це ти п’єш? — насторожилася Кет.
— Ліки, які приписав психіатр.
— Навіщо?!
— Жаклін переконала мене.
— І ти послухав дівчину, яку вважаєш дурною, як чіп?! — обурилася Кет.
— Настав час для експериментів.
— Навіщо?! Чому зараз?!
— А чому не зараз?
— Я боюся! — зізналася Кет.
— Не бійся. Тобі нема чого боятися.
— Я непокоюся за тебе!
— А що ще тобі залишається? — знизав плечима Андре.
— Ти буваєш злим, — сумно констатувала дівчина.
— Я — людина. Я стараюся, але я не можу з цим впоратися.
— Ти завтра зустрічаєшся із Жаклін?
— Так.
— Можна мені піти з тобою?
— Ні.
— Чому?!
— Є речі, які ми не можемо ні з ким розділити.
— Чому?!
— Тому, що це гидко й соромно! — сказав Андре й відвернувся.
Коли наступного дня пообідді Андре вдягнувся й вирушив із дому, Кет постояла біля вікна, кілька разів пройшлася з кутка в куток і врешті зрозуміла, що не зможе залишитись осторонь. Кет і хотіла б послухатися друга, але не могла його відпустити. Не могла віддати свого хлопчика їй — жінці, яка передчасно дозріла, яка манить соковитою м’якоттю, ніби екзотичний фрукт, прагнучи бути зірваним. Кому завгодно, але не їй! І не зараз, коли він так близько, коли вони — одне.
Кет відразу ж знайшла Андре. Пара сиділа в затишному куточку парку, близенько присунувшись один до одного. Дівчина воліла б краще осліпнути, ніж безсило спостерігати, як та мала хвойда торкається кучерів Андре, його білої шиї, його плечей, як вона слинить своєю пащею його бліді губи. Якоїсь миті Кет здалося, що це випробування для неї затяжке. Дівчина вирішила на все плюнути й забути про це жахіття, як інколи люди намагаються забути закривавлений труп тваринки, розчавленої машинами на шосе. Вона вже готова була відступити, вона вже уявляла вітальню Леруа, коли рука Жаклін торкнулася живота Андре й полізла вниз. У Кет спалахнула лють. Перед її очима постала інша картина, яку вона спостерігала багато років тому. Так само жадібні підступні руки торкалися її скарбу — людини, яка була їй дорожча за життя, і так само людина, якій вона вірила більше, ніж собі, радо приймала злочинні пестощі. Якби вона не втекла тоді, не злякалася, не дозволила себе здолати, вона б жила, вона би вповні розквітла, вона стала б КИМОСЬ — не блідою тінню колишніх страждань, а справжньою людиною, яка сама собі господар!
Наступної миті Кет уже була поряд із Андре.
— Малий огидний злочинець! — скрикнула Кет, і Андре здригнувся, відсахнувшись від Жаклін. — Яка мерзота! Фуууу!
— У чому справа?! — обличчя хлопця потемнішало від гніву. — Я наказав тобі залишатися вдома!
— Що таке?! — перелякана Жаклін витріщалася на Андре, прикриваючись руками.
— Вона — гидка! І ти — гидкий! — заволала Кет. — Я забороняю!
— Забороняєш?! — Андре підхопився і труснув кучерями, готуючись до бою. — Та хто ти така?! Що ти знаєш про наше життя й наші потреби?!
Жаклін теж підскочила й відбігла на безпечну відстань, віддалік спостерігаючи, як хлопець лається з порожнечею.
— Ооо, я добре знаю ваші тваринні потреби! — Кет насунулася на хлопця й була б вчепилася йому в волосся, коли б мала таку можливість. — Я вдосталь надивилася на вас, кобелів! Яка ж тут дружба, яка вища любов, яка наука й мистецтво, які моральні принципи, коли перед твоїм носом трусять цицьками?!
— Кет, ти не розумієш цього, бо це не для тебе! Ти — інша, і створена для іншого!
— Ну звісно! Я створена оберігати й викохувати, щоб якась крадійка, підла безмізка тварюка, спаплюжила єдину мою радість! Призначена вирощувати з крихітного зернятка любов, сильнішу за смерть, щоб її розчавили ноги того, хто мав би заховати її глибоко в серці як найцінніший скарб!
— Ти висотуєш із мене всі почуття, — прошипів Андре. — Я — порожній, і життя моє — також! Що я без тебе?! Що я таке?! Навіщо я тобі?! Навіщо я будь-кому?! Навіщо я взагалі, якщо я — твоя тінь, твоя тваринка, твій… — Андре затнувся, ніби з його вуст могло зірватися грубе слово.