Тільки разом

Андре прокинувся, потягнувся, сів на ліжку, протерши кулаками очі. Зиркнув на зім’яту постіль. Праворуч — порожнє місце. Хлопець хмикнув і зручно розташувався посеред ліжка. Не прийшла? То й добре. Образилася? Нічого, переживе! Це не перша й не остання сварка в їхньому житті. За стільки років можна було й навчитися не звертати увагу на такі дурниці, коли вже не можеш дурниці не коїти!

Поснідавши млинцями з малиною, Андре влаштувався на дивані й заглибився в підручник. Прочитав три глави, відклав книгу й вирячився на порожнє місце поряд із собою. Незручно. Ненормально. Забагато вільного місця. Забагато нічийного місця. Узяв із крісла подушку й поклав поряд із собою, притулився до неї боком. Знову спробував читати, але думки блукали десь-інде. Кет не сподобалась Жаклін. Чому? Банальна заздрість? Кет ніколи не була банальною й заздрісною. Утім, Жаклін матеріальна, а Кет — ні. Жаклін цілувала його, а Кет — ні. Він розповів Жаклін про Кет більше, ніж Кет про Жаклін. Але ж це не тому, що він щось приховує від Кет: йому просто нічого розповісти про Жаклін, а от про Кет він може говорити годинами. Звісно, Кет не любить, коли він про неї розповідає, але Жаклін щиро цікавилася його подругою, і він не хотів і не бачив сенсу брехати. Він узагалі не бреше. Просто інколи в запалі каже якісь абсурдні речі, як, наприклад, учора. Тільки з часом, після тривалого аналізу своїх слів, він починає розуміти, що сказане ним і почуте оточуючими — різні речі. «Та хто ти така?!» — сказав він, вкотре намагаючись зрозуміти її природу. «Ти ніхто!» — почула Кет і образилася. «Що ти знаєш про наше життя й наші потреби?!» — запитав Андре з надією, що дівчина зрозуміє і пробачить чергову слабкість друга. «Ти дурна й нерозважлива!» — почула Кет і спрямувала на нього шквал звинувачень. А хіба він винний, що хочеться чимдалі більше, хочеться ближче, гостріше відчувати її, отримати те єдине, що вона не може запропонувати?! Хіба він винний, що так хочеться її, лише її й нічого більше, а вона цього не розуміє чи не хоче розуміти?! Невже насправді такі злочинні, такі підступні, такі тваринні його бажання?! Звісно, Кет — незбагненна, небесна істота, і, певно, відчувати те, що він, янгол просто не може. Але хіба він винний, що він просто людина, і що його потреби видаються істоті вищій і тоншій гидкими й мерзенними?! Добре, нехай він гидкий і мерзенний, нехай він нижчий за неї морально, але ж хіба його інтелект надає їй право так поводитися з ним?! Хіба можна так затято ігнорувати бажання людини, яка тобі хоча б трішки небайдужа?! Він завжди сподівався, що вона прихильна до нього, у якісь світлі миті він вірив, що Кет його любить, а вона навіть не змогла сказати, які на її думку стосунки між ними! Що ж, нехай! Нехай і надалі вважає його бридкою тваринкою, нехай навіть не любить його, аби тільки була поряд! Він знову задовольнятиметься малим, усіма тими Жаклін і подібними до неї, він не посягатиме на святе й недосяжне. Він займеться сублімацією, він приспить у собі звіра й ніколи не дозволить йому підняти голови. Він змириться, він переживе. Він проковтне все це і пробачить! Він не має права ображатися на Кет за те, що вона його не любить.