Легенда про безголового
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-2961-15-7
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Легенда про безголового». Краткое содержание книги:
— А раз так — по конях! До Кам'янця недалеко, пошукаємо там подружку Люду. Годиться?
Зараз Стас Жихар мав вигляд хорта, що взяв слiд i для якого важлива не дичина, яку вiн заганяє, а сам процес погонi. Учора я вже мала змогу побачити його таким.
У мого колишнього чоловiка таких рис не було: вiн працював на результат. Це означало, що способи досягнення цього результату його нiколи не цiкавили.
Я починала розумiти, чим менi симпатичний Стас Жихар.
До Кам'янця-Подiльського домчали швидко. Пiд вечiр у повiтрi ледь запахло дощем, i менi не особливо посмiхалося їхати назад вночi по незнайомiй мокрiй дорозi. Проте Жихар налаштував себе войовниче. Я досi не знала, скiльки вiн прийняв на груди перед тим, але явно бiльше, нiж «наркомiвських сто грамiв» з пивом у «Павуку». Вiн був настроєний iти в кавалерiйську, або, що бiльш iмовiрно, в танкову атаку. Чим це могло закiнчитися персонально для мене, я не уявляла. Заспокоювали мене три речi: власне адвокатське посвiдчення в бардачку, мiлiцейська корочка Жихаря й пiстолет у нього за поясом.
Поблукавши за його вказiвками центром мiста, я припаркувала машину неподалiк готелю «Україна» i Стас швидко подався на розвiдку. Годинник показував уже початок дев'ятої вечора, старовинне мiстечко огортали сутiнки, i менi раптом стало прикро: нiколи тут як слiд i не була, старої фортецi не бачила, мiст через Смотрич не переходила, i ось тепер, коли все це поруч, мушу з якогось дива ловити мiсцеву повiю в парi з навiженим та до того ж пiддатим ментом.
Та перейнятися жалощами я по-справжньому й не встигла. Жихар, чия кремезна постать рухалася вiд таксиста до таксиста, повернувся, квапливо сiв у машину i видихнув:
— Нашу клiєнтку пiдчепила якась компанiя, тепер вони сидять у одному генделику, я навiть знаю де, помчали, покажу!
– Єсть, товаришу начальник! — беззлобно буркнула я, запустила мотор i в сутiнках поїхала мiстом, намагаючись виконувати вказiвки свого штурмана.
Коли ми дiсталися до невеличкого бару з промовистою назвою «Корчма», зовсiм стемнiло. Знову навiть не попросивши, а вже звелiвши чекати тут, Жихар для чогось витягнув пiстолет, зняв його iз запобiжника i зник унизу, в напiвпiдвальному примiщеннi бару. За мить я вже виходила з машини, не бажаючи виконувати чиї б то не було вказiвки й маючи твердий намiр пiти за ним, аби цей кавалерист не висадив у повiтря весь цей шинок. Що мене зупинило, не маю поняття. Постоявши кiлька хвилин бiля входу, я неспiшно розвернулася i пройшлася тротуаром.
Чотири кроки вперед. Чотири — назад. Чотири — вперед. Чотири…
З середини почувся iстеричний жiночий вереск.
Наступної митi хряснули дверi i нагору стрiмко пiднявся Жихар, стискаючи в правицi пiстолет, а лiвою волочачи за руку невисоку дiвчину в блузцi з величезним вирiзом i короткiй шкiрянiй спiдницi. Дорогою вона загубила туфлю, немовби та Попелюшка, i Стас не зважив на це, розчахнув заднi дверцята, мов лантух запхав полонянку на заднє сидiння, сам примостився поруч i скомандував менi:
— Жени!
Починати суперечку й з'ясовувати стосунки просто зараз не було жодного бажання, хоча й дуже кортiло. Поставивши цю галочку собi на майбутнє, я мовчки сiла за кермо й поїхала прямо, подалi звiдси. За нами з-пiд землi виринули якiсь людськi фiгури, однак на погоню це не було схоже.
— Далеко? — поцiкавилася, не повертаючи голови.
— Назад до готелю. Там поговоримо у звичнiй обстановцi. Правда, сонце? — у дзеркальце я побачила, як Жихар ущипнув дiвчину за щоку.
— Мосли забери, мудак! — огризнулася вона. — Чого тобi взагалi треба?
— Ще скажи, що нiчого не знаєш!
— Не знаю!
Так вони гарикалися всю дорогу до готелю. Там Стас попросив мене заїхати на сусiдню вулицю, стати подалi i заглушити мотор. Пiсля того вийшов, не вiдпускаючи дiвчину. Я рушила за ними — все це перестало менi подобатися i вже зовсiм не виглядало грою, тим бiльше — мiлiцейським розслiдуванням.
Наша дивна трiйця пiдiйшла до дверей готелю. Я не знаю, якi плани були в Жихаря i якою вiн бачив у них мою роль. Бо що б вiн не задумав, те, що раптом почалося, пiшло в розрiз iз будь-якими планами i закрутилося вихором.
З рiзних бокiв на нас налетiли невiдомi.
Я миттю опинилася в чиїхось мiцних обiймах, спробувала брикати ногами, тiльки стало ще гiрше: мене вiдiрвали вiд твердої поверхнi i занесли в фойє. Усе це супроводжувалося якимось гуркотом i жiночими криками. Кричали черговi на рецепцiї, кричала захоплена Стасом у полон проститутка. А один iз напасникiв, спиною протаранивши дверi, влетiв за нами i розтягнувся на твердому мармурi пiдлоги. За ним, наче в уповiльненому кiно, всередину просунувся Жихар, на плечах якого висiли двоє мордоворотiв. Одного Стас усе ж таки скинув, iз силою вдаривши об стiну. Другий виявився чiпкiшим, до того ж явно досвiдченiшим бiйцем i, що головне, був одного зросту i приблизно однiєї статури з супротивником.