Піонери або Біля витоків Саскуеханни
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Евгений Крижевич
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Піонери або Біля витоків Саскуеханни». Краткое содержание книги:
От і цього разу він приїхав до судді Темпла на різдво; та не пробув він у селищі й години, як Річард запропонував йому їхати зустрічати господаря дому з дочкою.
Перш ніж повести мову про вдачу містера Гранта та про обставини, що привели його в цей край, нам треба повернутися до часів заснування Темплтона.
Можна легко помітити, що людям властиво дбати спочатку про свої тілесні потреби, а тоді вже про духовні. Коли селище тільки будувалось, мешканці «патенту Темпла» рубали дерева й корчували пеньки, майже не згадуючи про релігію. Проте більшість поселенців прийшла сюди з побожних штатів Коннектікут і Массачусетс, отож, налагодивши трохи господарство, почали вони всерйоз міркувати, як би вернутися до виконання релігійних обрядів, що їм їхні предки надавали такого великого значення. А що люди, які оселилися на землях Мармедюка, належали до найрізноманітніших сект, то, ясна річ, між ними не могло бути згоди щодо того, які саме обряди слід виконувати, а які — ні.
Незабаром після того, як селище офіційно розділили на квартали на кшталт міських, мешканці його зібрались, щоб обговорити питання, чи не відкрити в Темплтоні школу. Ідея належала Річардові, хоча, сказати правду, він був дуже схильний добиватись заснування в селищі університету чи принаймні коледжу. Збори збиралися не раз і не два протягом кількох років, і їхні ухвали з'являлися на перших сторінках крихітної місцевої газетки, яка вже друкувалася щотижня на горищі одного з будинків селища. Кому траплялося проїздити через Темплтон, той міг побачити цю газетку в щілині стовпа, що стояв там, де на дорогу виходила стежка від рубленої хатини якогось поселенця, — такий стовп йому правив за поштову скриньку. Інколи до стовпа була прибита справжня скринька, куди чоловік, що «розвозив пошту», запихав цілий жмут газет, що на тиждень мали задовольнити літературні потреби всіх місцевих фермерів. Під цими красномовними резолюціями, де стисло говорилось про корисність освіти й про політичні та географічні права Темплтона на учбовий заклад, — бо ж тут і повітря цілюще, і вода чудесна, і харчі дешеві, й моральний рівень його мешканців високий, — стояли підписи Мармедюка Темпла, голови, й Річарда Джонса, секретаря.
На щастя, щедрі університетські власті охоче відгукувалися на такі заклики, якщо була хоч невеличка надія, що витрати візьме на себе хтось інший. Кінець кінцем суддя Темпл надав ділянку під будівництво школи й навіть виділив необхідні для цього кошти. Знову звернулися до послуг Дулітла, якого, до речі, відколи він був обраний мировим суддею, називали сквайром Дулітлом; і знов архітектурні знання Джонса стали в нагоді.
Ми не будемо тут викладати розмаїті плани архітекторів, та це було б і непорядно з нашого боку, адже всі ті плани розглядало древнє й шановне братство «вільних каменярів»[31], магістром якого був Джонс. Однак нелегке питання незабаром вирішили, й одного чудового дня члени братства урочисто, з розгорнутими корогвами й таємничими знаками, вбрані в символічні каменярські фартушки, спустилися з потаємної кімнати, влаштованої на горищі «Хороброго драгуна» — заїзду, власником якого був такий собі капітан Голлістер, — і рушили до ділянки, відведеної під будівництво школи. Там Річард з належною поважністю, на очах у майже половини чоловічого населення й усіх жінок, що жили на відстані десяти миль навкруги Темплтона, заклав наріжний камінь.
За тиждень знову зібралася юрба, здебільшого із представниць слабкої статі, щоб подивитися на Гайрама, який демонстрував своє вміння працювати з косинцем. Фундамент змурували щасливо, і каркас будівлі був зведений без прикрих випадків, коли не брати до уваги таких дрібниць, що робітник, повертаючись увечері після роботи додому, бува, звалиться з коня. Будівля височіла у всій своїй красі — гордість селища, взірець тим, хто мріяв про славу архітектора, втіха для очей усіх мешканців «патенту».
Це була довга дерев'яна будівля, пофарбована білою фарбою, і складалася вона наполовину з вікон, — коли хто стояв із західного боку, то міг майже безперешкодно спостерігати крізь ті вікна схід сонця. Розташована на відкритому місці, споруда ця була незручна, зате на фасаді було безліч прикрас із дерева, які Гайрам виконав за малюнками Річарда. Та найбільшою гордістю будівничих було вікно другого поверху, яке красувалося над головним входом, і «шпиль».
31
«Вільні каменярі» (масони) — послідовники масонства, релігійно-етичного руху, що виник у країнах Європи у XVII сторіччі. В масонстві проповідь морального вдосконалення поєднується зі спеціальною обрядовістю і таємничістю. Організаційну форму масони запозичили в середньовічних каменярів.