Ми вже познайомили читача з головними героями нашої оповіді — людьми різних характерів і національностей, а тепер, щоб підтвердити її правдивість, спробуємо пояснити, чому склад дійових осіб такий строкатий.
У той час, про який мова, Європу стрясали перші з тих бур, яким пізніше судилося докорінно змінити її політичне обличчя. Короля Людовика Шістнадцятого стратили, і нація, котра досі вважалася найвитонченішою серед цивілізованих народів землі, що не день змінювалась; колишнє милосердя поступилося місцем жорстокості, а великодушність і відвага — підступності й люті. Тисячі французів змушені були шукати притулку на чужині. Серед тих, хто втік із Франції та її острівних володінь до Сполучених Штатів, був уже знайомий нам мосьє Лекуа. Судді його рекомендував власник одного з відомих торгових домів Нью-Йорка, з яким Мармедюк мав давні ділові й дружні зв'язки. Зустрівшись із французом, суддя мав нагоду переконатися, що той — людина вихована і, певно, бачив кращі часи. З деяких його натяків можна було зрозуміти, що він мав плантацію на одному з вест-індських островів, звідки в ту пору багато плантаторів повтікали до Сполучених Штатів і жили там порівняно бідно, а то й ледве зводили кінці з кінцями. Однак до мосьє Лекуа доля була милостивіша. Щоправда, він нарікав, що грошей у нього збереглось небагато, але їх вистачило на те, щоб відкрити крамницю.
Мармедюк мав великий досвід і добре знав, який крам потрібен поселенцям у нових краях. Під його керівництвом Лекуа закупив тканини, бакалійні товари, значну кількість тютюну й пороху, залізні вироби, в тім числі великі складані ножі, казанки й чайники, чималий набір неоковирного посуду, а також багато чого іншого, що винайшла людина для задоволення своїх потреб, — аж до таких предметів розкоші, як люстерка й губні гармонії.
Накупивши всього цього, він став за прилавок і завдяки гнучкості натури чудово пристосувався до свого теперішнього становища, так ніби все життя торгував. Його люб'язність і вишукані манери здобули йому загальну прихильність, а жіноча половина селища невдовзі виявила, що він має неабиякий смак. Тканини в його крамниці були найкращі, принаймні, найяскравіші в окрузі, а торгуватися з таким «милим чоловіком» було просто неможливо. Отже, мосьє Лекуа процвітав і вважався другою особою в «патенті» — після судді Темпла.
Словом «патент», яке ми тут ужили й, може, будемо вживати надалі, називали землі майора Еффінгема, що були віддані йому у володіння на підставі спеціального королівського указу — «патента», — а згодом конфісковані республіканським урядом. Їх купив Мармедюк Темпл, і тому землі ті називалися тепер «патент Темпла» чи «патент Еффінгема».
Майор Гартман був нащадком німця, який разом з іншими співвітчизниками переселився з берегів Рейну на береги Могоку ще за часів королеви Анни[30]. Нащадки цих німецьких колоністів жили тепер у достатку й спокої на родючих землях цієї чудової річки. Німці, чи «західні голландці», як їх називали на відміну від справжніх голландських колоністів, були дуже своєрідні люди. Вони були поважні, працелюбні, чесні й заощадливі, як і голландці, але зовсім не такі флегматичні.
Фріц, або Фрідріх Гартман, утілював у собі всі вади й чесноти свого народу. Зовні врівноважений, мовчазний, натуру він мав запальну й трохи недовірливо ставився до незнайомих. Вірний своїм друзям, він відзначався несхитною мужністю й непідкупністю. Та й взагалі він ніколи не мінявся, і тільки зрідка його мовчазна поважність поступалась несподіваним веселощам. Він місяцями міг бути цілком серйозним, а потім тижнями веселитися. З перших днів свого знайомства з Мармедюком Темплем він відчув симпатію до нього, і суддя був єдиною людиною, яка, хоч і не знала німецької мови, заслужила в нього повну довіру. Чотири рази на рік він залишав свій низенький кам'яний будиночок на березі Могоку й, проїхавши тридцять миль гірськими дорогами, ступав у двері темплтонського «палацу». Там він гостював тиждень, причому, подейкували, більшу частину цього часу бенкетував у товаристві Річарда Джонса. Але всі, навіть Ремаркабль Петтібоун, яка мала через нього зайвий клопіт, любили його — адже він був такий щирий, добродушний, а часом ще й такий веселий!
вернуться
30
Англійська королева від 1701 до 1714 року.
