Таємниця Кутузовського проспекту
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Костенко #5
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: "Україна"
- ISBN: 5-319-00987
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Таємниця Кутузовського проспекту». Краткое содержание книги:
Про всяк випадок він послав запит у архів, одержав метрику не тільки на батька, а й на діда з бабусею; ніби між іншим показав товаришам по службі; усміхаючись, мовив:
— Хочу докопатися до Січі, все-таки саме звідти починається мій рід, рєпінську копію недаремно тримаю в спальні…
Через місяців три після святкування іменин хазяїн Молдавії Брежнєв запросив його (рядового начальника відділу республіканського КДБ) у кабінет і, почастувавши чаєм з традиційними бубличками, жартівливо сказав:
— У тридцять три Христа вже розп’яли, а ти все відділом командуєш… Гляди, пропустиш свій час, Семене…
Наділений кмітливим гумором, від природи рисковий (хоч трохи й загальмований), Цвігун знав про Брежнєва все: Центр вимагав інформації про республіканську верхівку; шепталися, що товариш Сталін обмовився про можливість проведення з’їзду; як-не-як, а від останнього минуло дванадцять років, та й війна вже давно кінчилася, пора б.
До його, Цвігуна, невеличкого кабінетику на третьому поверсі одного з найбільших та найкрасивіших будинків молдавської столиці стікалася інформація про всіх, хто бодай трохи був на виду, тобто мав реальну силу, а таких — п’ять процентів від усього населення, не більше, над ними й працювали. Над ними й водночас під ними — саме в цьому й крилася трагедійність ситуації, могутньо-безправними підданими якої були всі працівники апарату КДБ, що стали — волею Сталіна, ще в тридцятих роках, — суверенними власниками секретних досьє на тих людей, яким вони — за старими нормами партійного етикету — мусили підкорятись.
Зв’язки начальницьких жінок, поведінка дітей, утіхи самих керівників, думки, висловлені ними в колі друзів, кількість згадувань імені великого вождя в рапортах, звітах, промовах, бенкетах — усе це надходило у сейф Цвігуна — перш ніж бути (чи не бути) переданим міністру, якого, певна річ, призначала Москва, їй одній служив, на неї в усьому й орієнтувався.
— Якби моя воля, — відповів тоді Брежнєву волоокий, статурний красень Цвігун, гамуючи дивну, трохи підморгуючу усмішку на округлому, по-жіночому лагідному обличчі, — я давно вже призначив себе заступником міністра, Леоніде Іллічу… Але ж сил немає, без благословення партії ніщо в республіці неможливе…
Брежнєв пружно підвівся; засміявся; зняв трубку телефону й з’єднався з домом:
— Віко, нехай щось на стіл поставлять, скоро буду…
Цвігун відразу зауважив, що хазяїн не сказав «ми будемо», хоч людина він — гостинна й відкрита для гостей; а втім, який я йому гість; дрібнота; в нього Черненко, Щолоков, Димшиць, Гречко, Тихонов — гості; разом починали в Запоріжжі і на Дніпропетровщині, мала батьківщина, та й, крім того, тримаються молодості своєї; тільки в молодості дружба безкорислива, на все життя закладається.
У машині їхали мовчки (хіба поговориш, коли поряд охоронник стовбичить), і лише в особняку, коли Леонід Ілліч ішов по стежці до дверей, Цвігун зрозумів: зараз вирішується його доля.
І — не помилився.
— Послухай-но, Семене, — Брежнєв легко утвердився у звичному для нього односторонньому «ти», — що це за плітки такі ходять, мовляв, секретар ЦК, — він тицьнув себе пальцем у груди, — ганяє на трофейних машинах, купує їх: у Москві, сам сидить за кермом, їздить кудись один?! А що якусь гидоту починають плести на моїх дітей?! Хто за цим стоїть?! Думав? Подумай, я не кваплю. Май на увазі, якщо на наступному з’їзді більшовицької партії усе буде так, як має бути, тобто товариш Сталін посуне до себе саме нас, молоде покоління, яке пройшло війну, то і всім вам відкриються дуже й дуже серйозні перспективи… Отож, міркуючи про мене, ви всі насамперед про себе думайте… Ясна позиція?
— Звичайно, Леоніде Іллічу… Я радий, що одержав від вас настанову…
Брежнєв похитав головою, чомусь усміхнувся:
— Ніяких настанов я нікому не даю… Я обмінююсь думками. Настанови — по твоїй лінії… З товаришами з Москви я переговорив, отже, чекай призначення, олень-цві…
…Того ж дня, після обіду, в садку, Цвігун і назвав благодійникові кілька імен інформаторів, чого робити не мав права — порушення службового обов’язку.