Чорний лабіринт. Книга друга
- Автор: Сичевский Василий Павлович
- Серия: Чорний лабіринт #2
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чорний лабіринт. Книга друга». Краткое содержание книги:
Героям роману Федору Крайніченку та Андрію Гаркуші, самим життям поставленими перед моральним вибором, доводиться осягати сутність істинного патріотизму в боротьбі з мораллю націоналістичних недобитків, які продаються за іудині срібняки заокеанським яструбам.
Та що кивати на долю, коли у всьому винувата його вдача. Дурна пихата самовпевненість янкі — ось твоя біда! Ти зневажаєш, засуджуєш її в інших, але не помічаєш, як глибоко вона сидить у тобі самому. Послати Генрі й Теда в Бад-Аусзе міг тільки ти. Тобі здавалося, що про них ти знаєш усе, а виявилось, не знав нічого. Ті, хто пройшов Дахау, пов'язані так міцно й на такому несподіваному грунті, що звичайні мірки в оцінці людських стосунків тут не годяться. Баптист Генрі Прічард і комуніст Крайніченко, що може бути між ними спільного? Проте спільність ця була, хоч ти й не підозрював про її існування. Посилаючись на релігійні переконання, хлопець не дав себе завербувати, не захотів бути фіскалом. З усього видно, Крайніченко не сидів у Бад-Аусзе склавши руки. Він діяв, і Генрі знав про це, однак і словом не обмовився. Наплів, що Тед' випав з машини. Тобі треба було б уже тоді кинутись перевіряти його слова, по свіжих слідах, а ти…. Так тобі хотілося дістати з дна озера ті кляті ящики, так кортіло втерти носа Хемфрі. Втер! Тільки кому? І все-таки що вони робили тієї ночі в Бад-Аусзе? Генрі не сказав і вже не скаже… Тед!.. Цей може розповісти лише під дією препарату Глевіца. Препарат у Шольтена, а машини, яка має привезти доктора сюди, на дорозі все ще не видно…
Генерал нервував надміру. Щоб якось заспокоїтись, вийняв хустинку, витер спітнілі долоні, потім підійшов до столу, взяв сигарету, проте не запалив, присів у крісло, замислився. Думки відлетіли на кілька років назад… Туристський будиночок Кіртага в ущелині за Гесслом. Підпал… Тайник… Коробка з-під монпасье… Потім хлопчина сказав, що в ній вони ховали планшет з паперами гауптмана Кьоніга… Куди поділись ті папери, може знати лише одна людина на світі — Тед. Тільки він може зв'язати в єдине логічне ціле події на озері Топліц, що відбулися в різні часи і з різними людьми, але мають безпосереднє відношення до імперського архіву. Професор Глевіц попередив, що через хворе серце Теда сеанс не може тривати довго. Тоді вони зупинилися, не ввели йому другої порції «сироватки правди», але тепер, тепер він має витягти з нього все. Папери Кьоніга — єдиний козир! Тільки це може врятувати його репутацію в очах Хемфрі й Далласів, тільки це здатне відсунути на непевний строк його відставку.
«Власне, чого я так боюся відставки. Зрештою, буде спокій, буде якась, хай невелика, пенсія… Ні, я таки, здається, промахнувся в житті… А була можливість подбати про солідніше забезпечення на старість, ніж ота жалюгідна пенсія. Старість! Колись думалося, вона за горами. Не згледівся, а вона вже тут… І може статися, змінити щось уже не буде ні часу, ні можливості. Дадуть під зад коліном, і полетиш на своє ранчо поливати помідори… та в безсилій люті скреготати зубами на таких, як Хемфрі й Далласи, що доживатимуть віку в комфорті, достатку, розкошах. Ні, нема тобі на кого нарікати, крім самого себе!
Кров застугоніла у нього в скронях, липкий піт зросив лоба. Труснув головою, рвучко звівся на ноги.
— Ху, чорт, що це зі мною? Ніколи ще не почував себе таким. кволим і немічним…
Наступної миті він уже припав до вікна, стежачи за машиною, яка піднімалася від Бад-Аусзе дорогою вгору. Так, це був той самий, приписаний до водолазної команди «додж», яким уранці поїхав до замку його посланець. Зараз у машині сиділо двоє. Схопив зі столу окуляри. Ні, він не помилився — в машині був Шольтен.
Джіммі Керк глянув у дзеркало і не впізнав себе. На нього дивився старий змучений чоловік з почервонілими очима, блідими неголеними щоками і скуйовдженим волоссям.
— Та-ак… Тепер ти збереш волю в кулак! — сам собі наказав генерал, причесав волосся, обсмикнув мундир і сів до столу.
Насамперед запитання, які треба поставити Тедові, адже він реагує лише на мій голос…
Коли до кімнати увійшли, Федір лежав на койці, ледве тамуючи біль. Плече горіло вогнем, здавалося, біль пульсував у самому серці.
— Тед, я привів вам лікаря, — голос Керка вібрував награною бадьорістю. Федір поволі повернув голову і побачив людину в білому халаті, в притемнених окулярах, з голим, як коліно, черепом.
— Це знову ви… — промовив з байдужістю.
— Та-ак… Оглянемо вашу травму. — Шольтен підсунув до ліжка стільця, поставив на нього свою шкіряну валізку і заходився порпатися в ній. Перемагаючи біль, Федір поволі підвівся, спустив з ліжка голі ноги.