Чорний лабіринт. Книга друга
- Автор: Сичевский Василий Павлович
- Серия: Чорний лабіринт #2
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чорний лабіринт. Книга друга». Краткое содержание книги:
Героям роману Федору Крайніченку та Андрію Гаркуші, самим життям поставленими перед моральним вибором, доводиться осягати сутність істинного патріотизму в боротьбі з мораллю націоналістичних недобитків, які продаються за іудині срібняки заокеанським яструбам.
Гуго відчинив ворота, сів у машину. «Мерседес» видихнув хмарку сизого диму і з легким шурхотом покотився всипаною гравієм доріжкою до під'їзду. Обігнув клумбу і зупинився на площадці за кущами жасмину. Погасли фари, клацнули дверцята, і Гуго попрямував до будинку. Ганс уже стояв при дверях, низько вклоняючись. У вікнах другого поверху все ще було темно. «Треба було газонути раз-другий, щоб прокинулись моя сестриця!» Сказане Гансом про незгоди між Гізелою і Хорстом не йшло йому з голови. «Що сталося з Хорстом?» Тоді, коли Гізела проти волі батька обвінчалася з ним, він теж не схвалював цей шлюб, а зараз тривожився, щоб подружжя не розпалося. Парадокси життя. Треба бути обережним. Зараз йому потрібен Хорст, Гізела хай уже сама залагоджує свої сімейні справи.
Найбільше Гуго непокоїло те, що він не знав, чим жив ці роки Хорст, які мав плани на майбутнє, до чого схилялись його думки, бажання, які пристрасті вели його через життя. «А що як він не зацікавиться його ідеями, що як у нього свої плани?.. Ні, не такий Хорст дурний, щоб відмовився від мільйонів, які самі просяться йому до рук. У ньому завжди жило хворобливе честолюбство, він ніколи не поминав нагоди піднестися над іншими. Жадоба влади і грошей — ось що дозволило заплутати його в тенета операції «Бернгард». Хіба міг Хорст, хоч він тепер і став фон Торнау, змінитися так, щоб звести нанівець усі уявлення Гуго про людський характер і механізм пекельної пристрасті, що споконвіку рухає людством. Якщо він, Гуго фон Глевіц, помиляється в своїх розрахунках відносно Хор-ста, тоді йому ще рано починати таку серйозну справу.
І все ж його мучила непевність: «Чи тримає Хорст на мене зло? Чи пристане на мої умови? Чи погодиться працювати з половини? Адже гроші даватиме він, на карту ставиться знову його ім'я, його честь! Я подаю ідею, що гарантує стопроцентний виграш! А це не так уже й мало…» Гуго взяв важкий жовтий портфель, зачинив дверцята «мерседеса» і, м'яко ступаючи по вологих плитах товстими каучуковими підошвами американських черевиків, попрямував до дверей вестибюля.
— Я приготував для вас кабінет професора… — сказав, ідучи за ним через вестибюль, Ганс. — Думаю, вам там буде зручніше, ніж у вашій юнацькій кімнаті.
Гуго вже піднімався сходами, коли його погляд упав на галерею. Там стояла Гізела. Її очі блищали від сліз, губи ламались у радісній усмішці.
— Нарешті ти приїхав… Нарешті… — Вона кинулася сходами вниз, обняла брата і розридалась у нього на плечі.
Генерал Керк уже вкотре перечитував доповідну шефа військової поліції. Про події, що кілька днів тому сталися в Бад-Аусзе біля будинку адвоката Хаймерля, в ній сповіщалося скупо: «Вранці, об'їжджаючи околиці, патруль знайшов труп молодого німця. Ним виявився місцевий житель Пауль Кіртаг, племінник хазяїна ресторану «Вотан». На місці вбивства знайдено залізний ломик із слідами крові потерпілого. Були допитані жителі сусідніх будинків, а також дядько загиблого Курт Кіртаг. Про обставини вбивства ніхто нічого не знає». І все! Жодного слова більше!
— Боже, за що тільки платять гроші цим тупоголовим філерам! — процідив генерал крізь зуби і жбурнув на стіл папірець з текстом доповідної. Довірився телепням з МП, а їх обвели круг пальця, немов сліпих цуценят… Треба було самому негайно виїхати на місце, допитати сусідів, поговорити з хазяїном ресторану!
За інших обставин він так і зробив би, але цей вибух на озері, смерть Прічарда на якийсь час ніби затьмарили його розум, паралізували волю. Чого-чого, а такого повороту справи він не міг передбачити. Та хіба такий, як Хемфрі, зрозуміє це? Він уже, певне, потирає руки від задоволення, що зрештою має привід розрахуватися за всі прикрості, яких зазнав від мене протягом тридцяти років спільної праці. Тепер уже Хемфрі має всі підстави випхнути його у відставку.
Джіммі Керк підійшов до вікна. З висоти третього поверху відкривалася широка панорама облямованого стрімкими горами озера Грундл. Північним берегом збігала в долину звивиста стрічка дороги. Зараз він чекав на Шольтена. Ще зранку послав по нього на базу, що містилася в замку Торнау. Дорога не далека, гінець уже мав би й повернутись, але не їде, не дзвонить, не знає, що той Гельмут Шольтен — остання надія його шефа. О, вони думають, що їхній шеф з каменю, що він не має нервів, не знає гризоти й розпачу. Але в одному вони праві: він не може собі дозволити їх мати! У нього завжди повинна бути твереза голова і тверда воля, інакше який він їм шеф.
Нелегко було опанувати звихрені думки, примусити їх текти потрібним струменем у річищі логіки. Нелегко, проте іншого виходу в нього не було, і він знову й знову намагався вибудовувати версію за версією, прагнучи зрозуміти, що сталося біля будинку адвоката в Бад-Аусзе. Інтуїтивно відчував, що саме в тій події криється відгадка поки що незрозумілих причин його провалу з Генрі, саме там ховається рятівна ниточка, ухопившись за яку, ще можна спробувати вирватися з лещат, у які його затисла підступна доля.