Чорний лабіринт. Книга друга

Крім золота, в тайнику виявили багато якихось паперів, товстих зшитків, загорнутих у вощений папір і пергамент рукописів. На них ніхто не звернув уваги. Хассо Граф мав наказ шукати золото і знаходив його, звертати увагу на якісь листки паперу він вважав за пусте діло. Хіба на те нема начальства? У нього стачає вільного часу, хай читає, хай розбирається, що там до чого. Все, що було в тайнику, вони акуратно виклали на стіл, Хассо перерахував злитки і, залишивши Гуго складати реєстр, подався до міста, бо лише звідти можна було зв'язатись телефоном з Дюссельдорфом і Берліном. Дуже вже не терпілося Графу виставитись перед начальством. Він добре знав: виграє не той, хто знаходить, а той, хто вчасно доповість. А тут ще у відділі новий керівник — доктор Менцельбах, як тут не подбати про його прихильність, не показати йому свою відданість і ревність.

Залишившись наодинці з паперами, Гуго знічев'я почав роздивлятися їх і натрапив на працю, в якій розроблялися проблеми структурної зміни матеріалів під впливом високого тиску. Це була товста папка, сторінок на п'ятсот, коли не більше. На ній стояв гриф «Цілком таємно». Гуго, мабуть, ніколи б не довідався, про що йшлося у тій праці Цур-Гаєра, якби не довідка, на яку він натрапив, розгорнувши папку. Довідка адресувалася рейхсміністрові, який, напевне, теж не розумівся на високій науці про високий тиск, тому суть справи у ній викладалася популярно, ідея окреслювалась просто і чітко. Довідку він прочитав кілька разів підряд. Коли закінчив читати — його затрясла лихоманка. Подумати тільки: йому до рук потрапили записи, яким важко скласти ціну! З простого графіту — алмаз, потрібний сьогодні промисловості, як повітря! Гуго знав, що промисловість опинилася в щільній алмазній блокаді. Навіть всесвітньовідомі фірми по грануванню алмазів залишилися без замовлень. Не допомагало і штучне зниження цін на операції граніння. Не було чим обробляти тверді метали, а це означало крах Руру, Золінгена, всієї корпорації, що тримала монополію на обробку твердих металів у Західній Європі. Про все це Гуго довідався, зіткнувшись зі справами кількох контрабандистів, які йому довіряли розслідувати, вважаючи знавцем і певною мірою практиком. Усі знали про його участь в операції «Бернгард», хоч уголос про те ніхто не говорив. Сміливці з числа контрабандистів заробляли великі гроші тільки за те, що таємно перевозили через кордон жменьку дорогоцінних камінчиків. Тому, коли він прочитав, що описана Цур-Гаєром установка спроможна давати тридцять мільйонів каратів на рік, він ледве не втратив розуму. Це було майже стільки, скільки давали алмазні копальні Голландії, Бельгії і Англії, разом узяті. Перед ним лежала праця, де кожна літера коштувала у тисячі разів більше, ніж усе золото, знайдене ними у тайнику.