Казка старого мельника
- Автор: Ухачевський Сергій
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-355-5
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Казка старого мельника». Краткое содержание книги:
Довбня глянув на неї масними очками. Узяв кошика з медяниками і подав молодичці.
— Пригощайтеся, пані... — промовив залицяльно.
Та взяла у кожну руку по медянику і з розгону розцілувала Довбню. Народ, що зібрався на галявинці, весело розсміявся.
Та тут із лісу, ламаючи гілля, вийшла Параска. Вона тягнула за собою на мотузці гармату. За нею плівся Іван з важким мішком за спиною.
— Ти ба... — обурився захекано Іван. — Без нас гуляють! А ми ж воювали, голови трохи не поклали!
Пан Адам жестом запросив Івана до трапези:
— То прошу до нас, воячку, меду вистачить на всіх!
Параска, побачивши сестру, кинулась до неї, не кидаючи гармату:
— Сестронько!.. Та що ж це ти піддалася нелюдам, як це ти могла?!
Варвара, здивовано розкривши рота, запитала:
— А гармата тобі навіщо, сестро?
— Та ж визволяти всіх іду! — Та до Миколки з Христиною загукала: — Щось ви забарилися! Ми думали, що зараз як влупимо по нечестивцям талярами...
А ті собі стояли, обійнявшись, мов голубки, біля пана Адама і сміялись з Параски та Івана...
Ось і казці кінець, а хто слухав — молодець... — закінчив Мельник свою розповідь. — Скоро світатиме, хлоп’ята, треба трохи й поспати...
Хлопці, зачаровані казкою, перевели подих.
— А весілля? Як же без весілля? — раптом пригадав Сергійко.
— А й правда, весілля відгуляли славне. Сам гетьман приїхав на весілля, а це вже було після війни з москалями. На тій війні Миколка відзначився, добре воював, за це його зробили шляхтичем. Гуляли вони весілля не один день. А потім зажили з Христиною довго і щасливо.
— А золото? — поцікавився Андрійко. — Вони знайшли золото песиголовців?
— Як же без золота! Утім, Христина з Миколкою відмовилися його брати. Нечисте воно. Шляхтичі, котрі спокусилися на те золото, щастя не здобули. Хто потрапив у полон, хто голову поклав, інші перекинулися до ворогів і там згинули. Таке золото не приносить щастя...
— А що Параска з Іваном? — один наперед одного допитувались хлопці.
— О-о-о-о! У них народилися діти. Справжні вояки. Коли настала козаччина, усі вони пішли на Січ і довго та славно воювали з ворогами України.
Андрійко на те сказав, перекривлюючи Івана:
— Ти ба...
Хлопці зареготали і продовжили допитуватись:
— А Парасчина сестра?
— А вона собі вподобала пана Довбню, і тому вже нікуди було подітися! Оженився на ній, старий гультіпака!
— А той песик, якого він узяв, той, що був Чорним Ватажком? Він більше не обертався песиголовцем?
— Потім його Миколка собі забрав, — кивнув Мельник у бік коней, які паслися. — Славним собакою став, досі за кіньми доглядає...
Хлопці зачудовано перевели погляди на пасовисько, де лежав між кіньми величезний чорний пес. На що, немов підтверджуючи правду слів Мельника, відгукнувся фирканням вороний коник. Хлопці на те тільки розсміялись, мовляв, Мельник жартує.
— Ось така історія... Гаразд, хлопці, годі, час спати, бо завтра вас не добудишся. А день — довгий. Треба батькам допомагати, а то будуть мене сварити, що я вам байки всю ніч розповідав.
Хлопці неохоче встали та й побрели до возів, де спали їхні батьки.
З млина, розбуджена дзвінким дитячим сміхом, вийшла дружина Мельника, з прохолоди кутаючись у хустину. Сіла поруч з чоловіком біля вогню.
— Оце хлопцям історію одну розповідав... — сказав їй Мельник.
— Ой, Миколко, здогадуюсь яку. Про песиголовців?
— Про них, проклятущих...
— Я теж пригадувала ті роки... Давно це було...
— А може, пані Христина бажають розвіятися? Повеселитися? — враз дістав з кишені пищик. — Скучив я за Буркотуном, нехай щось нам збреше спросоння.
І весело засвистав у пищик. З’явився Буркотун. Він був закутаний у плед, у нічному очіпку, заспаний. З-під лоба невдоволено глянув на Мельника.
— Чого тобі, Миколко? Знову поговорити? — позіхнув, озирнувся, очі у нього здивовано округлились, і він обурено дорікнув Миколці:
— Я паж самої Лісової Князівни! А ти мене перед пані Христиною та людьми, котрі оце читають, таким нечупарою виставляєш!
Кінець, а хто цю казку прочитав, той справжній молодець!