Казка старого мельника
- Автор: Ухачевський Сергій
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-355-5
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Казка старого мельника». Краткое содержание книги:
— Та то одне поріддя, лиш би влучити в них з лука — розлетяться на дрантя.
— Але нас мало, — зітхнула Христина.
— Та це не біда, — запевнив Буркотун.
Узяв пищик, свиснув, і за мить перед ним постав десяток лісовиків. Один в один — трудяги з кирками, із потертими штанями і зашкарублими від роботи руками. Всі вони насуплені, наче невдоволені тим, що їх відірвали від улюбленої праці. З-під лоба дивляться на людей і самого Буркотуна.
А той став перед своїм невисоким військом і завив:
— Вас навчить стріляти з луків ця шапка, — вказав пальцем на Христину. — Робіть все, що вона накаже. І щоб скоро були мені, як справжні стрільці! — А Христину попросив: — Вимуштруйте їх добряче!.. І мене заразом.
Лісовики тільки невдоволено загули, але вишикувалися перед шапкою і запитально на неї втупилися.
— Що ж, почнімо, панове... — сказала «Шапка», узявши лука. — У вправних руках — це страшна зброя для ворога.
Лісовики неуміло беруть луки, щось бубнять собі під носа, роздивляючись незнайому для них зброю. Один з них неуміло натягнув тятиву і вдарив себе по носі. «Йой-йой-йой», — забідкався від болю. Інші, побачивши це, розсміялись зі свого приятеля і заходилися передражнювати — смикати за тятиву, видаючи звук: «Пу-у-у-м», хапатись за носа і приспівувати: «Йой-йой-йой... Га-га-га-га-га!..» Вийшла пісня. Приспівуючи, лісовики стали пританцьовувати, і це їх неабияк веселило. Христина намагалась припинити це і просила їх: «Панове-панове, у нас немає часу на розваги...»... Проте ті її не слухали і продовжували: «Пу-у-у-м... Йой-йой-йой... Га-га-га-га-га»! Поки не втрутився Буркотун. Він спочатку зацікавлено дивися на це дивне дійство і бурмотів собі під носа: «Нічогенький танок... Бойовий». А потім свиснув у пищика. Лісовики затихли, перевели погляди на пажа Князівни. Він же патетично заявив:
— Вільні громадяни великого Лісового Князівства! Тепер у вас є справжній бойовий танок і справжня бойова пісня! Я гордий за нас! Далі нам залишилось навчитись воювати, щоб не зганьбити славного роду лісовиків і показати людям, що і ми не з лопуцька. Не підведіть мене!
Підбадьорені лісовики, наче досвідчені вояки, хором відповіли:
— Так є, пане Бур-ко-ту-не!
І лише після цього взялися тренуватись. Казкові істоти швидко навчались науці стрільби, тому скоро стали влучати у всі цілі, які їм виставляв Іван. Він ледь встигав ухилятись від стріл — лісовики наввипередки намагались поцілити в мішені. Навіть Параска похвалила свого чоловіка:
— Завжди б так працював, як зараз!
Ось так невелике військо, яке зібралося на Чорному Хуторі, кинуло виклик Чорному Вожаку на ім’я Ан’їур та його зграї. Вони нагострили осикові кілки і повтикали їх у землю так, щоб ворог не міг під’їхати до табору. Іван наробив багато срібних наконечників та приладнав до стріл. Особливо старався Миколка, щоб сподобатися панночці. Вони з Параскою вивчали артилерію.
Хлопці біля вогнища задоволено посміхались, слухаючи історію. Їм подобалось, що добро вирішило стати проти зла зі зброєю в руках.
Проте Андрійко дечого не розумів:
— А що, хіба лісовики не бояться срібла, осики, часнику?
— Ні. Це не ті хлопці, щоб боятися таких речей... — пояснив Мельник. — А ось звичайного чотирилисника конюшини — справді бояться. Чому так? Та хто його знає... Така вже їхня природа. І ось настав полудень. Наші вояки заховалися за возами, озброєні луками. Аж тут Параска спохопилась...
— А часник?! — зарепетувала Параска. — Де часник?!
— Ти ба... Забули! — забідкався Іван і розв’язав мішок із часником.
— Усім їсти! — наказав Буркотун.
Він перекинув посеред становища мішок. Лісовики накинулися на часник і поїдали його просто з лушпинням, огидно чавкаючи. У них сльозились очі, патьоки текли по щоках.
Параска нарізала солонини, хліба, почистила кілька головок і запропонувала казковим створінням, та ті невдоволено відвертались від людської їжі і, захланно чавкаючи, пакували таку смакоту, що не варто було їм і заважати. Христина теж узяла головку часнику. Та Буркотун її зупинив:
— Вам не треба це їсти, шановна панночко, бо вам потрібно ще порятувати вашого батечка... Потім поясню.
Параска, мелькнувши кілька зубків часнику з салом, повернула голову і побачила, що з лісу наближаються зловісні вершники. Вона заверещала:
— До бою! Всі до бою! — і кинулась до гармати, біля якої порався Миколка.
— До бою! — наказав Буркотун.
Лісовики, витираючи рукавами лушпиння, що налипло довкола рота, і клейкий часниковий сік, встали на позиції. Один з них, смикнувши тятиву, завів: «Йой-йой-йой... Га-га-га-га-га!» Інші лісовик зосереджено підхопили: ««Йой-йой-йой... Га-га-га-га-га!» Запивши часник добрим кухлем меду, їхню пісню безголосо підхопив й Іван: «Йой-йой-йой... Га-га-га-га-га!» За що отримав від Параски ліктем під ребра.