Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Одною із галузей товариства «Молода Україна» була робота видавнича. З убогих студентських внесків (заробітки з «лекцій» та «кондицій») зложено було невеличку суму, що дозволила випускати невеличкі книжечки, які не вимагали авторського гонорару, — бо раніше містилися на шпальтах «Буковини». «Такою відбиткою вийшов «Ревізор», що почав був друкуватися ще в 1900 р. і «Сільська учителька» якогось Яблочкова, що її переклав Антін Крушельницький… Такою відбиткою з «Буковини» вийшли влітку 1901 р. й «Карби», новели з гуцульського життя Йвана (обов’язково «Йвана», бо так тільки казав писати себе небіжчик Черемшина) Семанюка, як 3-є число нашого видавництва».
«Власне, хто такий Черемшина, — продовжує свої спомини д-р Сімович, — ми довго не знали, — хоч його новели, що появлялися в «Літературно-науковому віснику» та «Громадському голосі» звернули увагу не тільки молоді, але взагалі всіх, що цікавилися новинами нашого письменства». Відкрив справжнє ім’я автора студентсько-видавничому гурткові шкільний товариш Черемшини з Коломийської гімназії Войнаровський; установлена була його віденська адреса (письменник саме на той час слухав право на Віденськім університеті) — і після деяких переговорів В. Сімович узявся випускати збірку «Карби». Гонорар авторський зложився з кількох примірників книжки; редактор не одержав, здається, і того. Титульна сторінка «Карбів» відкрила справжнє ім’я авторове: Іван Семанюк; під власним іменем з’явився він потім і в хрестоматії «Вік», — і тільки з 1922 р. псевдонім «Черемшина» запанував знову і витіснив справжнє наймення.
Цікаві в оповіданні д-ра Сімовича і деякі подробиці, наприклад, те, як редактор «Буковини» одмовився друкувати в часописі оповідання «Зведениця» за його «неморальність» (дівчина вертається з міста, де служила, на село додому з нешлюбною дитиною на руках) і як молодому видавництву прийшлося набирати оповідання за власний кошт. Цікаві звістки і про відзив Лесі Українки, що познайомилася тоді з видавництвом (р. 1902 «Молода Україна» видала її «Відгуки»), і про намагання видавців здобути «Карбам» рецензію в галицьких часописах. Розповідає д-р Сімович і про пізніші свої спроби договоритися з видавцем Оренштейном про видання творів Черемшини в одному томі, — спроби, що кінчилися нічим. Добрі відносини межи автором та його першим редактором збереглися до самої смерті Черемшини. Додамо: восени 1924 р. на запитання автора цих рядків, що тоді готував до друку збірку Черемшини «Село вигибає» — як треба розуміти деякі із його лексичних раритетів, — покійний письменник відповів порадою звернутися до найавторитетнішої в тій справі людини — до д-ра Сімовича, що однаково добре знається і на літературній мові і на його гуцульськім «жарґоні».
Стаття Л. Т. Білецького має зовсім одмінний характер. Персональний момент у ній не відіграє жодної ролі: становить вона академічно-спокійний перегляд критичної літератури про покійного новеліста. Автор у ній визначає питання, яких торкалася українська критика, обмірковуючи творчість Черемшини, наводить поодинокі вискази та думки і намагається зайняти свою супроти них позицію. Перше із тих питань: чи можна вважати Черемшину письменником Стефаникової школи — Л. Білецький розв’язує неґативно — навіть замолоду Черемшина був різко визначеною індивідуальністю. На друге питання: чи можна назвати світовідчування Черемшини іронічним, чи можна його уявити собі ущипливим сатириком-карикатуристом — Білецький відповідає так само неґативно. Зате спостереження одного із критиків, що у Черемшини можна подекуди натрапити на гамсунівські нотки, видається йому правдоподібним, хоч і потребує, на його думку, деталізації та кращого обґрунтування. Рішуче відкидає проф. Л. Білецький вказівки на талановите та зручне користування письменника протоколярною манерою, стремління до найоб’єктивнішої розповіді: йому здається, що основу письменникової манери становить тужливий ліризм гуцульський та гуцульське ж єстество, його ліричні плачі та густо покладений місцевий колорит.