Помилка Олексія Алексєєва

— Так, цілком.

— Не вірю! Не вірю! — двічі повторив Топанов. — Цього не може бути. Саме тому, що ви фахівець, саме тому, що в цих теоріях все ваше життя, ви могли бути й не об’єктивним. Я теж не з’ясував цілого ряду моментів. Та мені здається, основне я спіймав: Алексєєв узявся за розв’язання головного завдання математики й фізики… І я дуже радий, що дожив до першої ластівки, до цих ось робіт Алексєєва.

— Максиме Федоровичу, ви нам кинули виклик, — похитав головою Григор’єв. — Поясніть, що ви хочете сказати.

— Виклик? — перепитав Топанов. — Це не те слово. Адже ми не в солдатиків граємось. Ви фахівці видатні, це я знаю, і, повірте, добре знаю. Але в питанні про вагомість математичного доробку Алексєєва ми посперечаємось. Коли б мова йшла про якусь подальшу поглиблену розробку відомих міркувань, я мовчав би. Одначе Алексєєв пішов не традиційним шляхом, і ми з вами повинні дуже серйозно поговорити. Ось тут наш доповідач кинув фразу, що в Алексєєва, як це випливає з аналізу його робіт, якась хвороблива цікавість до математичних аксіом, і цікавість своєрідна. Але ж час взятися до математичних аксіом не тільки математикові, а насамперед фізикові.

— Братися до аксіом? — перепитав Григор’єв. — Аксіоми треба знати, знати на пам’ять.

— Не лише знати! — відповів Топанов. — Але й ніколи не забувати, що аксіоми народилися з людського спостереження й досвіду, з найтіснішого спілкування з природою, вони не впали з неба! Ми не були присутні під час їхнього народження, та як легко уявити собі ті спостереження, що дали початок цим “істинам, котрі не потребують доведень”. Туго натягнена тятива лука чи світловий промінь від далекого багаття наштовхнули на думку про пряму лінію; гладінь озера, блискуча грань кристала — на уявлення про площину… Довгу й складну путь пройшла математика, перш ніж ці найпростіші математичні абстракції стали необхідним інструментом наукового й технічного мислення. Лінія без ширини, площина, що не має товщини, ідеальні паралельні лінії Існують лише в нашій уяві, та яким могутнім знаряддям стали вони для моряка й архітектора, землеміра й астронома! На не існуючих у природі образах тримається вся споруда математики, але вона могла вистояти тільки тому, що в цих нечисленних положеннях, які здавались незаперечними, ховається істина… Істина, та не вся! Хай дуже важлива частина, проте тільки частина Істини! А в тому, що ці аксіоми здаються нам вихідними, безсумнівними, такими, що не потребують доведень, і сила їхня, і слабкість. Силу свою вони продемонстрували на протязі більш ніж двох тисячоліть, а слабкість дається взнаки лише тепер, протягом якихось сімдесяти — вісімдесяти років. І ось Алексєєв зайнявся цим питанням. Не знаю всіх зовнішніх стимулів, зовнішніх причин, які примусили його підійти принципово по-новому. Можливо, ми так про них і не дізнаємось, але вони були.