Помилка Олексія Алексєєва
- Автор: Полещук Александр Лазаревич
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Володимир Крекотень
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Помилка Олексія Алексєєва». Краткое содержание книги:
Про грандіозний експеримент радянських учених, що створили штучну галактику, населену мікроістотами, про могутність людського розуму, здатного змінювати й перетворювати природу, йдеться в цій повісті.
Ми звернулись до завідувачки поштовим відділенням. Як у всіх південних містах, влітку пошта перетворювалась на одну з найжвавіших і найзавантаженіших роботою установ міста. В кабінеті міжміського телефону якийсь хлопчик радісно вигукнув: “Бабо Лізо! Це ж я, Петько!” Клацав і гудів телеграфний апарат. Галаслива й гомінка черга відпускників чекала листів “до запитання”.
Завідувачка поштою нетерпляче вислухала нас і промовила:
— Лист з Інституту зірок аж ніяк не міг затриматись! Від них ми все одержували пневматичною поштою і одразу ж відправляли.
— В Інституті зірок була пневматична пошта? — здивувався я.
— Так, зовсім недавно прокопували туди якусь канаву, це й використали і заклали труби для пневматичної пошти. Лист Алексєєва? Він одержував багато всяких журналів, листів, ми одразу ж клали все в циліндри й відправляли йому, і ніколи ніяких скарг не було.
— А хіба листоноша туди не заходив?
— Листоноша приносив великі бандеролі. І все, що не могло вміститися в циліндр.
— Пневматична пошта… — повторив Топанов. — А ви не могли б подивитись? Лист не службовий, лист, так би мовити, особистий!
— Ну ні! — ображено відповіла завідувачка відділенням. — Такого в нас не буває!
Ми негайно подалися до Інституту зірок і викликали аварійників.
— Чого доброго, є надія відшукати цей лист, — мовив начальник аварійної команди, — звичайно, якщо його було написано й відіслано. Після аварії пневматична пошта відключилася й не працює. Ходімте на склад знайдених під час розкопок речей.
Ми спустились за ним у підвал, де на полицях було розкладено найрізноманітніші предмети. Серед них лежав зім’ятий бронзовий стакан. Ми уважно оглянули його. Він був порожній.
— А план зруйнованого корпусу у вас є? — спитав Топанов.
— Ми з ним не розлучаємось, ось він.
— Пневматичну лінію позначено голубою тушшю, — підказав один з аварійників, — але навіщо план! Я сам проходив тунель з трубами, ми їх розрізали й забили наглухо кінці.
— Де, в якому місці?
— Та, здається, ось тут, — аварійник узяв олівець, трохи подумав і вказав на якусь позначку біля фундаменту. — Можна ще в хлопців запитати. Бронзова така трубка, сантиметрів з вісім діаметром.
Ми вийшли на інститутське подвір’я, наблизились до напівзасипаної щебенем глибокої канави.
— Ось вона, — сказав Топанов, показуючи на трубу, що жовтіла внизу.
Один з робітників кинувся бігцем до вантажівки, щось почав пояснювати шоферові. Потім машина, підчепивши великий компресор на колесах, підтягла його до канави.
— Що ви збираєтесь робити? — спитав Топанов.
— Продути, — коротко відповів начальник аварійної команди. — Зараз шланг підведемо й продмем. Що в трубі застряло — наше буде.
— Хутчій на пошту, — звернувся до мене Топанов, — я одразу ж приїду, услід за вами.
— Лінія ожила, — сказала завідувачка поштовим відділенням, коли я став на порозі, — та все борошно якесь.
Справді, у чорний лоток, що приймав циліндри пневматичної пошти, безперервно сипався тонкий пил, потім у приймальній камері щось квапливо закалатало, немов шукало виходу.
— Там циліндр, — сказала завідувачка, — зараз він повернеться як слід і…
Вона не договорила. На чорний лоток разом з купою штукатурки й товченої цегли випав блискучий циліндр.
Я схопив його і, знявши сталеве кільце, вийняв пакет. Це був лист Алексєєва.
А через відкриту заслінку все летів і летів білий пил.
Я тримав у руках великий пакет. Як знати, може, саме в ньому розгадка всіх дивовижних подій!.. Завідувачка поштовим відділенням строго зиркнула на нас, піднесла пакет до очей і спокійно сказала:
— Пакет не вам. Його адресовано громадянці Алексєєвій Н. П., в місто Мундар Якутської АРСР.
— Але даруйте! — не витримав я. — Бачите, сталася аварія, нам необхідно…
— Лист не вам, — суворо мовила знову завідувачка. — Розкривати конверт не дозволю.
— Ви цілком праві, — раптом втрутився Топанов і витяг блокнот для нотаток, — Дозвольте, будьте ласкаві, я запишу адресу.
— Запишіть, адреса складна.
— І все ж, — мовив Топанов, — що робити з листом?
— Лист я відішлю адресатові, — відрубала завідувачка.
— Прошу вас надіслати авіапоштою, — попрохав Топанов.
Увечері він вилетів у Якутськ. Повернувся дуже швидко і, заставши нас усіх біля нових фотографій супутника Алексєєва, обережно витяг з портфеля розкритий лист Алексєєва.