Чорний лабіринт. Книга друга
- Автор: Сичевский Василий Павлович
- Серия: Чорний лабіринт #2
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чорний лабіринт. Книга друга». Краткое содержание книги:
Героям роману Федору Крайніченку та Андрію Гаркуші, самим життям поставленими перед моральним вибором, доводиться осягати сутність істинного патріотизму в боротьбі з мораллю націоналістичних недобитків, які продаються за іудині срібняки заокеанським яструбам.
Певне, та синьоока Гретхен, яку він кинув у готелі «Палас», не знайшовши ранком у постелі свого благодійника, буде думати про що завгодно, тільки не про справжню причину його «втечі». Звідки їй, дурненькій, знати, коли її бажання і мрії не підносяться вище п'яти доларів за ніч… Гуго посміхнувся куточками губ — відчував до цеї простодушної істоти трохи тепла. Він давно поклав собі за правило ніколи, ні за яких обставин не відкривати серця жодній з жінок. У свої двадцять вісім років він ще не знав справжнього кохання і, сказати правду, не шкодував за тим. Віддаючи перевагу пристрастям, на його думку, куди більш вагомим за жіночі зваби, він милостиво дозволяв жінкам обожнювати себе протягом однієї, двох ночей, не більше. Після того одразу ж забував їх і, щоб не обтяжувати себе необхідністю запам'ятовувати їхні імена, всіх без винятку називав — Гретхен. Усе-таки виховання, яке він отримав від свого духовного отця унтера Гартмана, не пропало даремно. Чотири непорушні постулати, що їх сповідав Гартман, — муштра, вино, жінки і гроші — Гуго затямив на все життя. Вони стали основою його устремлінь і прагнень.
Ось і, тепер він поспішав до Мюнхена «саме для того, щоб дати перший поштовх планам, які мали відкрити йому шлях до золотої жили. Ні, він не побіжить за тими дурнями, що гасають у Альпах, розшукуючи заховані гестапо скарби. Навіщо підставляти свій лоб під кулю. Хто-хто, а він добре знає, які ще й зараз у СД довгі руки. Ні, те не для нього. Доля стелить перед ним шлях до високого бізнесу, і він відчуває, що гідний цього покликання.
Гуго знову посміхнувся, згадавши Гретхен. Як солодко вона спала, поклавши голівку йому на груди. Граючись кільцями її фарбованого в колір стиглої соломи волосся, він лежав і роздумував над тим, чи правильно вчинив, згаявши два з трьох наданих йому на відпочинок днів тут, у Нюрнберзі, в колі незнайомих і, власне, непотрібних йому людей. У світлі нічника волосся дівчини вигравало живими відтінками золотавого кольору. Воно нагадувало про злитки справжнього золота, які вони з Хассо Графом вийняли з тайника професора Цур-Гаєра. Свого часу професор керував секретною лабораторією в Дюссельдорфі і мав репутацію одного з найталановитіших фізиків «третього рейху». Долі було завгодно повестися з ним зле. Війна вже стукала у браму Берліна, коли хтось із його заздрісників доніс на нього, і гестапо звинуватило його у співчутті до змовників з групи Штауффенберга, що готувала замах на фюрера. Розуміючи, що на нього чекає, професор застрелився. Проте він подбав, щоб його скарби і праці не потрапили до рук якого-небудь сановитого гестапівця і заховав усе в тайнику на віллі коханки під Нюрнбергом. Про існування тайника довго ніхто не знав, хоч берлінська команда за наказом Кальтенбруннера перевернула все догори дном у можливих пунктах перебування Цур-Гаєра. Про існування нерозкритого тайника «Група» довідалась випадково. Якийсь книжник із Карлсруе писав своєму колезі до Чікаго, що, мовляв, колись працював під керівництвом геніального Цур-Гаєра і був свідком його останніх днів. У цьому листі між іншим згадувалось і про тайник і висловлювалось припущення щодо його знаходження.