У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший

В отій залі, що Карпо вступив, було вже повно людей, тихого гомону і урочистості. Лави в чотири ряди заповнені і челядь стояла на проходах попід стінами, сиділа на підвіконнях. На підвищенні, мов на виставочному коні, був засланий червоним полотнищем стіл, за яким стояв у короткій кожушаній бекеші-черкесці недавній Карпів гість Семен Балагура зі збоченою головою, а поряд з ним - миршавий, геть білоголовий дідок з кущистими бровами на маленькому продовгуватому лиці з козацькими опущеними вусами. На одвірках Карпо помітив двох червонокозаків, в таких же шинелях та шапках.

-Ходи сюди! - покликав Карпа Левко, пригрівши для нього місце на лаві. - Чому запізнився, адже попереджали? - докорив побратим пошептом, як Карпо врешті всівся.

-Шановні трудівники, вчорашні козаки та жіноцтво! - оглянув Балагура переповнену залу, що раптом принишкла. - Ми запросили вас сюди, щоб слухати лекцію нашого столичного гостя Аврама Більського, члена  партії соціалістів-боротьбистів, який п’ять разів був засуджений царатом за свою діяльність і звільнений революцією. - Тож не буде­мо гаяти часу і надамо йому слово, - підставив Семен гостеві склянку з водою. - Питання задавати в кінці. Вам слово, професоре! - попросив Балагура Більського ще й жестом руки, і смикнувши  кілька разів головою, всівся.

-Дорогі товариші! - на диво жвавим головом звернувся дідок до натовпу. - Притомні добродії, як любили колись величати присутніх на зборнях наші батьки й діди. Збірчани, ремісники, кооператори, просвітяни, комнезамівці, воїни, комунари, рільники, городники, садоводи, міщани, лавочники, служителі культів, миряни і члени всіх родин, а найпаче жіноцтво, яке особливо вітаю тут, як тло тра­дицій і самобутностей, що його не всі інші народи й мають.

Карпо, слухаючи старого соціаліста-демократа, непомітно оглянув присутніх і був здивований, що жінок було більше за чоловіків. Зауважив отця Онопрія і титаря-ктитора Микиту Майбу, Варвару Хорунжу, Лесю Яремівну, Ганнину сестру Килину і ще кількох молодиць, що сиділи на одній лавиці.                  

-Тепер, та й не лише тепер, - виголошував Більський, - ми, завантажені трудом і скрутами, не маємо часу збиратися отак невимушено і великим числом, щоб обговорити відверто по-дідівськи свої лиха і нужди, надії і болі, тому день сьогоднішнього міжнародного свята солі-дарності жінок усього світу, прийнятий у Копенгагені, як і день Паризької Комуни та близький, прийнятий Другим Інтернаціоналом на честь Чіказьких робітників, давайте посвятимо отим нашим лихам і нуждам, оглянемося назад і може заглянемо вперед, усвідомимо, хто ми і де ми є зараз між людьми, на якому шляху і куди він веде нас, - знову примовк доповідач.

-Відтак ми, чоловіки, давайте привітаємо наших тутошніх і нетутошніх жінок із днем Восьмого Березня і Паризької Комуни! - гукнув до присутніх Більський. - Хай живе віднині і довіку жіночий день на всій земл! Встанемо, товариші! - вигукнув він. - Слава жінкам-трудівницям!

-Сла-ва-а! Сла-ва-а! Сла-ва-а!.. - пронеслося невлад по залі. - Жінок особливо завжди поважали наші предки, заповівши те і нам для наслідування. Отож, огулом і зокрема, вдома і на роботі та в сус­пільстві будемо шанувати їх, як рівних, і заповімо те нашим щадкам, як святиню, навіки! - оглянув доповідач жіноцтво, піднявши окуляри в надбрів’я. – Даруйте нам, жінки, молодиці й дівчата, що перейдемо від пошанувань славної вашої статі до поточних сьогоденних моментів і минулих справ та питань, - хитнув головою до зали Аврам Більський. - Мусимо переглянути, рідна громадо, те, що сталося в нас, як воно сталося та чому так, а не інакше. Революція, що повалила російсько-імперську тюрму народів і звільнила їх, закінчилася фактично по своїй суті контрреволюцією, повернувши імперію знову на круги своя, і то тоді, як забрала в нашого народу мільйони жертв його найкращих, найздоровіших інайреволюційніиих представників, а святу землю нашузробила безприк­ладним, побоїщним цвинтарем народів. Так-так, великим цвинтарем наро­дів! – повторив прочулено, підвищивши тихий голос, промовець і змочив уста водою зі шклянки.

- Завдяки кому те неподобство відбулося, питається? Хто був ведучим у революції і хто - у контрреволюції? Ведучими у революції були погноблені народи, в першу чергу, і росіяни, в другу. Наш народ між отими першими був основним і по чисельності, і по революційності, і по утримстві революції! Це неоднораз відмічав у виказах і великий Ленін, який, зорієнтувавшись по переворотові-путчі, що Росія без поневолених нею, а найпаче України, не може існувати, повернувся у своїх діях ізаходах задом наперед та нашими гаслами, лозунгами і плакатами, граючи на нуждах трударів, почав рятувати і спас імперсько-режимно-опричний різновид великодержави, ставши черговим царственним собирателем земель, що в своїй основі на дев’яносто дев’ять відсотків є загарбаними за століття. Це він, Ленін, осудивши імперський царат і великодержавницьке мракобісне духовенство, замінив їх своїми проросійськими прикритими експансивними трактовками і псевдореволюційними кличами:  “Пролетарі всіх країн, єднайтеся!”, “Вся влада – радам!”,  “Земля - селянам, заводи й фабрики - робітникам!”, увівши паралельно опричні експропріації і наславши в наш край тисячі тисяч чорносотенних заготовачів збіжжя, що відби­рають його в трудівника і щодоби відправляють ешелонами воєнного ко­мунізму в Росію, лишаючи наших лодей на голод і нужду. Це він, Ленін, повторюю, насилом і нахрапом увів до нас смертельну продрозверстку, яка привела позаторік до масового голоду наше населення і була фактично зловмисним наміром російської економічної агресії, окупації, терору, голокосту. Заміна продрозверстки уже ось у так званому тепер Союзі продподатком є другим боком тієї ж медалі, бо є годівлею паразитів, які інтригами і піратствами живляться за рахунок в основному нашого трудівника, громадо шановна. Характерним є й інше: замість ікони царя і  проросійського патріархового, тільки інквізиторного бога, партія так званих більшовиків-русофілів і їхніх сліпих поплічників по смерті свого справді геніального вождя оіконює  потроху його і як царя, і як бога до культовості, яку впроваджує і піднімає в небо, завдяки імперській атмосфері в Кремлі. Продовжує те тепер уже генсек ЦК Сталін, як гейби соратець його і послідовник. Він же відроджує та скріплює разом з іншими і прицарський жандармський сиск із чорносотенних старшебратців та колаборантів-перекинчиків, куди хижіших, лютіших та звіринніших за свого попередника ЧК, ВЧК і ДПУ-ОДПУ. Сьогоднішній Союз республік і автономій по суті - імперський пов­ністю, права республік - ярлично-паперові, їхні земельні території, що ніби мають належати селянам, як і заводи -  робітникам відповідно до кличів, - уже фактично є власністю держави, бо мають передатися артілям, тсозам, комунам іобезособитись, як державні. Новоімперії вже мало того, що вона здирає великі податки на свій ненаситний “живот”, їй треба закабалити і трудівників, як свою власність - і виробничу, і духовну та культурну. Таким чином, поміщики замінюються буржуєм-державою, а трудящі стають кріпосними, - знову промочив Більський уста водою.