Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
Приблизно тоді «Ле Монд» та інші газети повідомляли, що союзники обговорюють можливість створення міжнародного трибуналу для проведення судового процесу над головними нацистами. Результатом перемовин стало таке рішення: трибунал матиме вісім суддів, двоє з яких французи. Леон, імовірно, знав одного з них{78} принаймні на ім’я, це був Робер Фалько, колишній суддя апеляційного суду Парижа.
У жовтні 1945 року перед трибуналом було висунуто офіційне обвинувачення щодо двадцяти двох підсудних. «Ле Монд» на своїх сторінках описував діяння, в яких їх звинувачено, і звернув увагу на новий злочин — «геноцид». «Які ознаки цього злочину, — цікавиться газета, — і де він бере свій початок?» Відповідь на це питання було отримано під час інтерв’ю з чоловіком, який, як казали, винайшов цей термін. Це був Рафал Лемкін, американський професор. Відповідаючи перед журналістом на питання про практичні наслідки, Лемкін послався на події, що мали місце у Відні і Польщі, з якими так тісно був пов’язаний Леон. «Якщо у майбутньому держава діє у такий спосіб, який має на меті знищити національну чи расову меншину серед свого населення, — розповідав Лемкін французьким читачам, — особу, яка вчинила цей злочин, може бути заарештовано, якщо вона покине межі своєї країни»{79}.
Посилання на події у Відні і Польщі знову нагадало Леонові про родину, від якої не було жодної звістки. Його батько Пінкас і його брат Еміль наприкінці 1914 року вже були мертвими, але що сталося з тими, хто залишився у Відні, Лемберзі і Жовкві?
Тоді, 1945 року, Леон не мав жодної інформації, але тепер я її мав. Він ніколи не казав мені, що тих, кого він пам’ятав з дитинства, усіх без винятку членів великої галицької родини Бухгольців і Флашнерів, було вбито. З усіх сімдесяти чи більше членів сім’ї, які жили у Лембергу і Жовкві, коли розпочалася війна, вижила лише одна людина — Леон, усміхнений хлопець з великими вухами.
Леон ніколи не розповідав мені про той період і ніколи не згадував про будь-кого з цих членів родини. Лише тепер, внаслідок того, що я прийняв запрошення прочитати лекцію у Львові, я почав усвідомлювати той масштаб спустошення, з яким він жив решту життя, яке добігало до кінця двадцятого століття. Людина, яку я пізнав у другій половині його життя, була останнім представником тих старих галицьких часів. Ось чому я з дитинства пам’ятаю цю тишу, мовчанку, яка панувала у невеличкій квартирі, в якій вони жили з Ритою.
З тих кількох документів і фотографій я зміг відтворити обриси зниклого світу. Було багато прогалин, і не лише щодо окремих осіб. Я зауважив, що серед Леонових паперів відсутні листи між ним і Ритою, які б містили ніжні слова один одному. Своїй «золотій дитині» Рита засвідчувала теплу любов, але якщо йшлося про схожі почуття у листуванні з Леоном, то про це не залишилося жодного письмового сліду. Таке ж — у листах Леона.
Я мав відчуття, що щось ще втрутилося у їхнє життя, перш ніж почалася розлука у січні 1939 року. Чому Леон поїхав з Відня сам? Як дісталася Парижа його маленька донечка? Чому Рита залишилася і не поїхала з ним? Я повернувся до документів, шукаючи зачіпки на клаптику паперу з адресою міс Тілні і на тих трьох фотографіях чоловіка у метелику.
Пошуки нікуди не привели, тож я зосередив свою увагу на іншому місці, пов’язаному з ранніми роками життя Леона — містечко Жолкєв. Тут народилася Леонова мати Мальке, а також Герш Лаутерпахт, чоловік, який вніс до Нюрнберзького процесу термін «злочини проти людяності».
II
Лаутерпахт
Окрема людська істота… є основною одиницею усього права {80}