Гола економіка. Викриття нудної науки

Організації охорони здоров’я (ООЗ) призначені для контролю вартості за допомогою стимулювання. За планами багатьох ООЗ, загальним практикуючим лікарям платиться фіксована сума на пацієнта в рік незалежно від того, які послуги надані. Лікарі можуть бути обмежені в тих тестах і послугах, які вони можуть прописати пацієнту, і навіть можуть отримати бонус, відмовляючись посилати своїх пацієнтів до спеціалістів. Це змінює справу. Тепер, коли ви приходите в кабінет лікаря (усе ще у невигідному становищі через брак інформації про ваше здоров’я) і кажете: «Мені погано, голова болить, у вусі стріляє», лікар звіряється з інструкціями ООЗ і рекомендує вам випити дві пігулки аспірину. Цей приклад може бути перебільшенням, однак в основі він слушний: особа, яка найкраще знає про ваш медичний стан, може мати економічні стимули відмовити вам у лікуванні. Скарги на надто великі витрати замінюються скаргами на надто малі витрати. Кожний клієнт ООЗ має жахливу історію про суперечки з бюрократами щодо прийнятних витрат. У більшості крайніх (і анекдотичних) випадків бухгалтери ООЗ відмовляють пацієнтам у лікуванні заради порятунку життя.

Деякі лікарі вступають у боротьбу зі страховими компаніями від імені своїх пацієнтів. Інші просто порушують правила, маскуючи процедури, які не покриває страховка, процедурами, які покриває. (Пацієнти не одинокі у своєму стражданні від асиметрії інформації.) Політики також втрутилися в бійку, вимагаючи, наприклад, оприлюднювати заохочення, яке страхові компанії виплачують лікарям, і навіть прийняти закон про права пацієнтів.

Інформаційна проблема в основі охорони здоров’я нікуди не зник­ла: (1) пацієнт, який не сплачує за рахунками, потребує максимально можливого лікування; (2) лікарі максимізують доходи й мінімізують судові позови, надаючи максимальний обсяг лікування; (3) страхова компанія максимізує прибутки, сплачуючи за максимально мале лікування; (4) технологія внесла систему дуже дорогих варіантів, частина яких є чудодійними, а інші — марною тратою грошей; і (5) дуже затратно і для пацієнта, і для страхової компанії визначити «правильний» хід лікування. Коротше кажучи, інформація відділяє охорону здоров’я від решти економіки. Коли ви заходите до магазину електроніки, щоб придбати телевізор з великим екраном, ви можете вибрати, на якому з них картинка найкраща. Потім ви порівнюєте цінники, знаючи, що в кінцевому підсумку рахунок прийде до вас додому. І нарешті ви зважуєте переваги оглянутих вами телевізорів (якість яких ви перевірили) проти затрат (що ви маєте заплатити) і зупиняєте вибір на одному. Нейрохірургія насправді зовсім інакша.

Основним викликом для реформи охорони здоров’я є плата за «правильне» лікування — той «продукт», що найбільше обґрунтовує його вартість. Цю вправу споживачі виконують самі в усіх інших галузях економіки. Бухгалтери не повинні автоматично казати «ні» надто дорогим методам лікування — деякі з них можуть бути чудодійно ефективними й вартими кожного цента. Вони повинні казати «ні» дорогим методам лікування, які не є явно кращими за дешевші варіанти. Вони також повинні казати «ні» проведенню деяких тестів «просто, щоб переконатися» — і тому, що ця діагностика дорога, але й тому, що при застосуванні до здорових людей вона здатна викликати «фальшиві позитиви», що потягне за собою дороге, не необхідне й потенційно небезпечне лікування.

У рекламі є такий афоризм: «Я знаю, що марную половину моїх грошей, хотілося би знати, яку саме половину». Охорона здоров’я подібна цьому, і якщо метою реформи є обмежити різко зростаючі витрати, то будь-які зміни в політиці мають зосереджуватися на якості й наслідках, а не на оплаті втручання. Фінансовий оглядач газети New York Times Девід Леонардт описує лікування раку простати (де неймовірно дорога технологія не схоже, щоб давала краще здоров’я) як власний «індивідуальний лакмусовий тест» реформи охорони здоров’я. Він пише: «Тест на рак простати визначить, чи Президент Обама й Конгрес зроблять закон, що почне виправляти фундаментальні проблеми з нашою медичною системою: поєднання карколомного зростання витрат і посередніх результатів. Якщо їм це не вдасться, то медична система й далі перебуватиме в глибоких проблемах незалежно від того, якими будуть інші вдосконалення».