Гола економіка. Викриття нудної науки

Коли ми розглянемо ситуацію як проблему інформації, виникне декілька важливих ідей. По-перше, фірми — не єдині лиходії. Коли жінки-професіонали вирішують народити дитину, узяти відпустку з догляду за нею й потім кинути компанію, вони зумовлюють втрати, причому непорядні, у своїх фірм. Більше того, вони зумовлюють втрати інших жінок. Фірми, що відчувають таку «підставу» з боку працівниць, які народжують дітей, а потім ідуть з роботи, з більшою ймовірністю здійснюватимуть дискримінацію проти молодих жінок у процесі найму (особливо відносно вже вагітних) і з меншою ймовірністю пропонуватимуть щедрі пакети допомоги з народження дитини. Хорошою новиною є те, що тут наявне швидке та легке рішення: щед­рий пакет із народження, який потрібно буде повернути. Якщо ви повертаєтеся на роботу, він залишається у вас, якщо ні — маєте повернути кошти. Ця проста зміна політики дає нам майже все, чого ми хочемо. Фірми більше не будуть тривожитися про виплату пакету жінкам, які потім не повернуться на роботу. Дійсно, стає можливим пропонувати більш щедрі пакети допомоги без створення працівницям стимулів взяти гроші й тікати. Жінки, своєю чергою, не стикаються з таким самим рівнем дискримінації в процесі найму.

Статистична, або так звана раціональна дискримінація можлива тоді, коли індивід робить висновок, виправданий на основі широких статистичних даних, однак (1) він імовірно буде неправильним у конкретному випадку, і (2) має дискримінаційний вплив на певну групу. Припустімо, що роботодавець не має расових упереджень, однак має відразу до осіб із кримінальним минулим. Це явно раціональне упередження з усіх поглядів. Якщо цей роботодавець має вирішити про найм без знання про кримінальне минуле (через брак часу чи ресурсів, необхідних для отримання такої інформації, а можливо, законом забороняється питати про це), тоді цілком імовірно, що він дискримінує кандидатів — чорних чоловіків, які з більшою ймовірністю могли провести час за ґратами (28 %), ніж білі кандидати (4 %).

Звичайно, єдине, що цікавить роботодавця, — це чи має кримінальне минуле особа, що стоїть перед ним. Якщо ми зможемо надійно отримати цю інформацію, тоді ширші соціальні аспекти не гратимуть ролі. За теорією, ми можемо очікувати, що доступ до інформації про кримінальне минуле зменшить дискримінацію чорних чоловіків, яких не притягали до кримінальної відповідальності. Фактично саме це нам покажуть дані. Група економістів порівняла рішення щодо найму в фірмах, які перевіряли кримінальне минуле кандидатів, з фірмами, що не робили цього. Висновок: «Ми виявили, що роботодавці, які перевіряють кримінальне минуле, з більшою ймовірністю візьмуть на роботу афроамериканських працівників, особливо чоловіків. Цей ефект сильніший серед тих роботодавців, які повідомляють про небажання брати на роботу колишніх злочинців, ніж тих, що цього не роблять»[112].

У расових питаннях чим більше інформації, тим краще. Відповідно, чим менше інформації, тим гірше. Сполучені Штати мають величезну частину населення, що зазнавала утисків. (Америка має високий відсоток ув’язнень, і більшість тих, хто потрапляє до в’язниці, потім виходять з неї, причому середнє значення тривалості перебування за ґратами — менше двох років.) Публічна політика, що намагається допомогти колишнім правопорушникам шляхом приховування інформації про їхнє кримінальне минуле, може негативно позначитися на знач­но ширших колах населення. Автори дослідження, процитованого вище, звертали увагу, що їхні результати «вказують на те, що обмеження доступу до кримінальних даних може насправді зачепити більше людей, ніж допомогти й згладити расові відмінності на ринку праці».

Цей розділ — не про дискримінацію. Він про інформацію, що лежить в основі багатьох пов’язаних із дискримінацією проблем. Інформація важлива, особливо коли ми не маємо всього, чого потребуємо. Ринки схильні підтримувати ті сторони, які вони краще знають. (Купляли коли-небудь вживаний автомобіль?) Однак коли дисбаланс чи асимет­рія інформації стає надто сильною, тоді ринки можуть повністю зруйнуватися. Це була головна ідея Нобелівського лауреата 2001 року Джорджа Акерлофа, економіста з Університету Каліфорнія в Берклі. Його праця під назвою «The Market for Lemons»[113] використала приклад із ринком вживаних автомобілів, щоб донести центральну ідею. Той, хто продає вживаний автомобіль, знає про його якість більше, ніж той, хто хоче його купити. Це створює проблему зворотного відбору подібно до того, як це відбувалося зі Стипендіями надії. Власники автомобілів, якими вони задоволені, менш імовірно продаватимуть їх. Тому покупці вживаних автомобілів очікують, що там є приховані проблеми, і вимагають знижки. Однак якщо знижка вже вбудована в ринок, власники авто високої якості ще менше будуть схильні їх продавати, і тому ринок буде заповнений розвалюхами. За теорією, ринок високоякісних вживаних автомобілів не працюватиме, значною мірою на шкоду тих, хто хоче придбати або продати таку машину. (На практиці такі ринки часто все ж працюють з причин, які пояснив той джентльмен, із яким містер Акерлоф поділив свою Нобелівську премію: детальніше про це далі.)