Гола економіка. Викриття нудної науки
- Автор: Вілан Чарльз
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-12-4714-7
- Переводчик: Олександр Дем’янчук
- Жанр: Зарубежная образовательная литература
Электронная книга - «Гола економіка. Викриття нудної науки». Краткое содержание книги:
Дійсно, ми всі виробляємо власні стереотипи. З дитинства нас вчать, що не можна судити про книжку за її обкладинкою. Однак ми мусимо: часто це все, що ми бачимо. Скажімо, ви йдете в гараж увечері, коли раптом чуєте кроки позаду себе. В ідеалі ви маєте попросити у цієї особи її резюме, ви і він візьмете каву й обговорите його наміри, де він працює, яка сім’я, політична філософія і, найважливіше, з якою метою він іде за вами в темний гараж. Це була би базова кримінальна перевірка. Потім, маючи в руках усю цю інформацію, ви будете вирішувати, чи натиснути тривожну кнопку на своєму брелоку для ключів. Звичайно, в реальності все відбувається інакше. Ви кидаєте швидкий погляд через плече. Яка інформація потрібна? Стать? Раса? Вік? Портфель? Одяг?
Я ніколи не забуду власного досвіду жертви расового стереотипу. Я сідав в автобус, що вирушав із центру Чикаго на захід безпосередньо перед настанням темряви. Чикаго — дуже сегреговане місто: більшість районів на захід від центру населені переважно афроамериканцями. Я був одягнений у костюм, і за кілька кварталів я був єдиним білим в автобусі. Десь у цей час до мене звернулася старша чорношкіра жінка: «А Буллз грають сьогодні?» Команда «Чикаго Буллз» грає на Стадіоні Чикаго якраз на захід від центру. Ця жінка зробила досить невинний висновок, що єдина причина, чому білий у костюмі їде цим автобусом після сьомої вечора, — повболівати за Буллз. Очевидно, що було нечесно й потенційно образливо робити будь-які висновки щодо мого місця призначення на основі лише кольору шкіри й стилю одягу. Реальний жарт був у тому, що я справді їхав на гру Буллз.
Раса, вік, етнічність та/або країна походження можуть передавати інформацію в певних умовах, особливо якщо бракує кращої інформації. Однак з погляду соціальної політики той факт, що ці атрибути можуть передавати змістовну інформацію, відволікає від головного. Важливим є питання: чи хочемо ми систематично нападати на індивідів, що потрапляють у широкий діапазон расових чи етнічних стереотипів на основі в середньому статистичних даних, і значно частіше помилятися, ніж виявлятися слушними? Більшість відповіла б «ні» за більшості обставин. Ми збудували суспільство, яке цінує цивільні свободи навіть за рахунок суспільного порядку. Опоненти расових стереотипів завжди виявляються затягнутими в болото дискусії про те, чи добре працює поліція або наскільки ефективні контртерористичні засоби. Це не єдиний стосовний момент, а в деяких випадках він може бути взагалі недоречним. Якщо економічна наука чомусь вчить нас, так це тому, що ми повинні зважувати витрати і вигоди. Витрати на насилля щодо десяти, двадцяти чи ста законослухняних осіб, щоб упіймати ще одного наркодилера, не виправдовуються. Тероризм складніший, бо потенційні витрати в результаті прослизання в щілину лише однієї особи є руйнівно високі. То що ж ми повинні з цим робити? Це один із найважчих компромісів у світі після 11 вересня.
У світі курсу «Економіка 101» всі сторони мають «досконалу інформацію». Графіки чіткі й точні, споживачі й виробники знають усе, що їм потрібно було б знати. Світ поза «Економікою 101» цікавіший, хоча й складніший. Патрульний поліцейський, що зупинив Pontiac Grand Am 1990 року з розбитими задніми ліхтарями на порожній дорозі у Флориді, не має досконалої інформації. Не має її й молода сім’я, шукаючи надійну та відповідальну няню, чи страхова компанія, що намагається захистити себе від надмірних витрат на лікування ВІЛ/СНІД. Інформація має значення. Економісти досліджують, що ми робимо з нею, а також, що часом важливіше, що ми робимо без неї.
Розділ 6
Продуктивність і людський капітал:
чому Білл Ґейтс настільки багатший за вас?
Як і багато інших людей, Білл Ґейтс виявив, що його будинок дещо тісний, оскільки у нього з’явилися діти. Гігант програмного забезпечення переїхав у свій маєток вартістю 100 мільйонів доларів у 1997 році, а невдовзі довелося робити там деякі вдосконалення. Будинок площею 37 тисяч квадратних футів[124] містив у собі театр на 20 місць, зал для банкетів, паркінг на двадцять вісім машин, внутрішній спортзал з батутом і всякі комп’ютерні гаджети, як, наприклад, телефони, що спрацьовують лише тоді, коли особа, якій дзвонять, перебуває поблизу. Однак цей будинок усе ще не був достатньо великим[125]. Згідно з документами, поданими районній комісії в приміській зоні Медіна, штат Вашингтон, містер Ґейтс і його дружина додавали ще одну спальню й більшу площу для ігор і навчання їхніх дітей.
У будинку містера Ґейтса можна знайти безліч різних речей, але одне цілком очевидно: добре бути Біллом Ґейтсом. Світ стає захопливим ігровим полем, коли у вас є 50 мільярдів доларів чи близько того. Можна також розширити питання: чому одні люди мають спортзали з батутами й приватні реактивні літаки, тоді як інші сплять у туалетах автостанцій? Як так, що приблизно 13 % американців є бідними, що є покращенням порівняно з максимумом 15 % у 1993 році, однак незначним порівняно з тим, що відбувалося протягом кожного року в 1970-х? Водночас п’ята частина американських дітей — і приголомшливі 35 % чорношкірих дітей — живуть у бідності. Звичайно, Америка — загалом багата країна. На початку третього тисячоліття величезні маси населення світу — близько трьох мільярдів людей — живуть у жахливій бідності.
Економісти досліджують бідність і нерівність доходів. Вони намагаються зрозуміти, хто є бідним, чому він бідний і що можна з цим зробити. Будь-які обговорення того, чому Білл Ґейтс настільки багатший за чоловіків і жінок, які сплять у тунелях теплотрас, мають починатися з поняття, яке економісти назвали «людським капіталом». Людський капітал — сума всіх якостей індивіда: освіта, розум, харизма, творчість, досвід роботи, підприємницька жилка і навіть здатність швидко кидати бейсбольного м’яча. Це те, з чим ви залишитеся, якщо хтось відбере у вас усі ваші активи — вашу роботу, ваші гроші, ваш будинок, ваше майно — і залишить вас на вулиці лише в одному одязі. Як би викрутився Білл Ґейтс у такій ситуації? Дуже добре. Навіть якщо конфіскувати все його багатство, інші компанії наймуть його своїм консультантом, членом Ради директорів, СЕО, мотиваційним промовцем. (Коли Стіва Джобса вигнали з Apple, компанії, яку він заснував, він озирнувся навколо і заснував Pixar, і лиш пізніше Apple запросив його назад.) Що зробив би Тайґер Вудс?[126] Просто диво. Якби хтось дав йому в оренду гольф-клуби, він протягом вихідних міг би виграти турнір.
А як щодо Бубби[127], який залишив школу в десятому класі і має наркотичну пристрасть до метамфетаміну? Не дуже. Різниця в людському капіталі: Бубба не має його багато. (Смішно, що деякі дуже багаті особи, як, наприклад, султан Брунею, навряд чи добре проявлять себе в цьому сенсі: цей султан багатий, бо його королівство сидить на величезних покладах нафти.) Ринок робочої сили не відрізняється від будь-якого іншого ринку: деякі таланти мають більший попит, ніж інші. Чим унікальніший набір умінь, тим кращу компенсацію за них отримає їхній власник. Алекс Родріґес заробить 275 мільйонів за десять років, граючи у бейсбол за New York Yankees, бо він може послати м’яча зі швидкістю понад дев’яносто миль на годину легше і частіше, ніж це зроблять інші люди. «A-Rod» допоможе Yankees вигравати ігри, завдяки чому стадіони заповнюватимуться, продаватимуться товари і надходитимуть доходи від телебачення. Напевно, ніхто інший на планеті не може робити цього краще, ніж він.
124
Приблизно 3441 кв. м.
125
Brier Dudley, “Gates Wants to Expand Mega-House,” Seattle Times, February 28, 2001.
126
Американський гравець у гольф, один із найбагатших спортсменів у світі.
127
Так називають пересічних хлопців, еквівалент «братка».