Гола економіка. Викриття нудної науки
- Автор: Вілан Чарльз
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-12-4714-7
- Переводчик: Олександр Дем’янчук
- Жанр: Зарубежная образовательная литература
Электронная книга - «Гола економіка. Викриття нудної науки». Краткое содержание книги:
Однак чи буде справедливим це ж співвідношення у Сполучених Штатах, де ставки податку значно нижчі? І зменшення податків Рональдом Рейґаном, і те саме від Джорджа В. Буша дали відповідь: ні. Ці великі зниження ставки податку не збільшили бюджетних надходжень (порівняно з тим, що було б, якби ставки податків не змінювалися)[105]: вони призвели до великого дефіциту бюджету. У випадку рейґанівського зменшення ставки податку припущення містера Лаффера буде справедливим для найбагатших американців, які переказали більше грошей Скарбниці після того, як ставки їхніх податків зменшилися. Звичайно, це може бути і простим збігом. Як ми побачимо в розділі 6, висококваліфіковані робітники отримали різке збільшення своїх зарплат за останні десятиліття, оскільки економіка все більше потребувала мізків, ніж м’язів. Тому найбагатші американці можуть платити більше податків, оскільки їхні доходи різко зросли, а не тому, що вони стали наполегливіше працювати у відповідь на зниження ставок.
У Сполучених Штатах, де ставки податків низькі порівняно з рештою світу, економіка з погляду пропозиції є примарою: у всіх ситуаціях, крім виняткових, ми не можемо зменшити податки й отримати більше грошей для урядових програм — це бачення консервативні економісти охоче визнають. Брюс Бартлетт, посадовець і в адміністрації Рейґана, і в адміністрації старшого Джорджа Г. В. Буша, відверто заявляв: «економіка пропозиції» трансформувалася з важливої та справедливої ідеї — що зниження граничних ставок податку стимулює економіку, — в «немислиме» уявлення, що «зменшення всіх податків збільшить надходження»[106]. Коли сенатор Джон МакКейн говорив кореспондентові National Review у 2007 році, що зменшення податків «як всі ми знаємо, збільшить надходження», гарвардський економіст Ґреґ Манків (який був головою Ради економічних радників у Джорджа В. Буша) розмістив у своєму блогу логічне запитання на продовження теми: «Якщо ви думаєте, що зменшення податків збільшить надходження, то навіщо захищати обмеження витрат? Хіба ми не можемо платити за нові витратні програми за рахунок більшого скорочення податків?[107]» Якщо я видаюся тут надто емоційним, то так і є. Проблема з помилковим уявленням про збільшення надходжень при зменшенні податків полягає в тому, що воно заплутує наші дебати про публічні фінанси, створюючи ілюзію, що можна отримати щось просто так. Тепер ви маєте визнати, що в економічній науці це не так. У скороченні податків є багато хороших речей. Вони залишають нам більше грошей. Вони стимулюють наполегливу працю й ризик. Фактично підвищення економічної активності, зумовлене нижчими ставками податків, зазвичай справді допомагає повернути частину втрачених надходжень. Скорочення ставки на один долар може коштувати урядові втрати доходів на вісімдесят центів (у крайньому разі — п’ятдесят центів), оскільки уряд отримає менший шматок пирога.
Візьмімо простий числовий приклад. Припустімо, ставка податку — 50 %, а база оподаткування — 100 мільйонів доларів. Надходження від податку становитиме 50 мільйонів. Тепер уявімо собі, що ставка податку знижена до 40 %. Тепер дехто працюватиме додатково, щоб більше заощадити, а дехто з подружжя візьметься за другу роботу. Припустімо тепер, що база оподаткування зросла до 110 мільйонів. Дохід уряду тепер — 40 % від економіки, що зростає, тобто — 44 мільйони. Уряд втратив доходи, відбираючи менший відсоток від попередньої економічної активності, однак частина цих утрат перекривається врахуванням відсотків від нової економічної активності. Якби економіка ніяк не відреагувала на зменшення податків, то ці 10 % зниження ставки коштували б урядові втрати 10 мільйонів, а замість цього втрачено лише 6 мільйонів. (У випадку збільшення податків імовірний подібний ефект, тільки в протилежний бік: зростання нових доходів буде частково скорочене зменшенням економічного пирога.) Експерти з податкової політики зазвичай беруть цю зміну поведінки до уваги, прогнозуючи впливи зменшення чи збільшення податків.
У всіх випадках, крім екстраординарних, безкоштовного обіду немає. Нижчі ставки податку означають менші надходження до бюджету, а отже, менше ресурсів для ведення воєн, врівноваження бюджету, боротьби з тероризмом, навчання дітей чи чогось іншого, що зазвичай робить уряд. Це компроміс. Оголошення незаконності «економіки пропозицій» отримало важливі інтелектуальні дебати — чи повинні ми платити більші податки, щоб отримати більше урядових послуг, чи платити менше — і послуг буде менше, — і перетворило її на інтелектуально шахрайський задум: ми можемо платити менше й отримувати більше. Хотілося б, щоб це було правдою, так само, як хотілося би стати багатшим, працюючи менше, і худнути, з’їдаючи більше. Поки що це не вдається.
Сказавши все це, прихильники меншого уряду мають певні підстави. Нижчі податки можуть привести до більших інвестицій, що зумовить вищі темпи розвитку економіки. Можна спокійно забути про це як про погану ідею чи політику, спрямовану на збагачення багатих. Збільшення пирога важливе — напевно, навіть найважливіше — для тих, кому дістається найменший шматок. Коли економіка росте повільно чи впадає в рецесію, саме металурги й водії автобусів страждають найбільше, а не нейрохірурги та професори університетів. 2009 року, у розпал рецесії, викликаної фінансовою кризою, частка бідних в Америці була вище 13 % — це найбільша кількість за понад десять років.
На противагу 1990-ті роки були дуже сприятливими для нижчих верств населення. Ребекка Бланк, економіст із Університету Мічиган і член Ради економічних радників в адміністрації Клінтона, озирнулася на прекрасний економічний розвиток 1990-х і зазначила:
Я вважаю, що перший і найважливіший урок 1990-х для борців із бідністю полягає в тому, що стабільний економічний розвиток є чудовою нагодою. Завдяки тому, що публічні політики можуть допомогти у підтримці зростання зайнятості, зниження безробіття й підвищення зарплатні робітників, ці політики можуть важити не менше, а може, й більше, ніж долари, витрачені на цільові програми для бідних. Якщо немає можливостей для працевлаштування або коли зменшується зарплатня, урядовим програмам доводиться витрачати значно більше з погляду і фінансів, і політичного капіталу на виведення людей зі стану бідності[108].
Отже, протягом двох розділів я танцював навколо очевидного питання «Золотоволоски»: яка роль уряду в економіці Сполучених Штатів — надто велика, надто мала чи якраз така, як треба? Нарешті я можу дати просту, пряму й недвозначну відповідь: залежно від того, у кого ви запитуєте. Існують розумні та глибокі економісти, які хотіли би бачити більший, активніший уряд; є розумні та глибокі економісти, які віддали б перевагу меншому уряду; і між ними — велика кількість мислителів.
У деяких випадках експерти сперечаються навколо фактів, так само, як провідні хірурги можуть сперечатися щодо правильного лікування закупореної артерії. Наприклад, постійно тривають суперечки щодо впливу збільшення мінімальної зарплатні. Теорія вважає, що має бути компроміс: вища мінімальна зарплатня явно йде на користь тим робітникам, чия зарплатня зростає. Водночас це зачіпає частину робітників із низькими зарплатами, які втрачають роботу (чи не можуть працевлаштуватися вперше), оскільки фірми скорочують чисельність своїх працівників в умовах вищої зарплатні. Економісти не погоджуються (і наводять суперечливі дослідження) щодо того, скільки робочих місць зникне при підвищенні мінімальної зарплатні. Це вирішальна інформація, коли треба прийняти свідоме рішення, чи добре буде піднімати мінімальну зарплатню для допомоги низькооплачуваним працівникам. З часом на це питання може бути запропонована відповідь із надійними даними й серйозними дослідженнями. (Як одного разу аналітик політики зазначив, мабуть, легко брехати на основі статистики, але значно легше брехати без неї.)
105
Тут є один тонкий, але важливий аналітичний момент. Ті, хто доводить, що зменшення ставки податку збільшує доходи уряду, часто правильно вказують на те, що урядові доходи вищі після зменшення ставки, ніж до. Однак порівнювати це неправомірно. Ми повинні поставити запитання, чи урядові надходження після зменшення ставки вищі, ніж були б, якби зменшення не відбулося. Причина такого розрізнення полягає в тому, що інфляція й економічне зростання роблять урядові доходи все вищими рік за роком, навіть попри те, що ставка податку не змінюється. Отже, цілком імовірно, що надходження зростуть на 5 % без зменшення податку. Якщо ж вони підвищаться на 2 % після зменшення ставки, це означатиме, що доходи уряду дійсно вищі, ніж рік тому, але нижчі, ніж могли би бути без зменшення ставки податку. Якщо зростання витрат не стримувати для відповідності цим новим реаліям надходжень, у результаті отримаємо дефіцит бюджету, що зазвичай і відбувається.
106
Bruce Bartlett, “How Supply-Side Economics Trickled Down,” New York Times, April 6, 2007.
107
Greg Mankiw’s blog, March 11, 2007.
108
Rebecca M. Blank, “Fighting Poverty: Lessons from Recent U.S. History,” Journal of Economic Perspectives, vol. 14, no. 2 (Spring 2000).