Гола економіка. Викриття нудної науки

По-друге, що є більш чутливим, оподаткування змушує індивідів змінювати свою поведінку таким чином, що це погіршує економіку, не обов’язково приносячи доходи уряду. Подумайте про податок на доходи, який може досягати 50 центів на кожний долар, зароблений на момент збирання всіх відповідних податків штату і федеральних податків. Деякі індивіди, які хотіли би працювати, якщо приноситимуть додому кожний зароблений долар, можуть вирішити залишити роботу, коли гранична ставка податку досягне 50 %. У цій ситуації програє кожен. Той, хто хотів би працювати, звільняється з роботи (або не влаштовується на роботу), а уряд не отримує надходжень.

Як ми бачили в розділі 2, економісти називають такого типу не­ефективність, пов’язану з оподаткуванням, «чистими втратами монополії». Ваше становище погіршується, і ні в кого воно не поліпшується. Уявіть собі, як до вашого будинку вдирається грабіжник і краде різні особисті речі: поспішаючи, він тікає з грішми й цінним сімейним фотоальбомом. Тут чиста втрата не стільки пов’язана з грішми, які він украв, бо кожен долар, вкрадений у вас, приносить йому вигоду. (Нав­паки, це простий перехід добробуту в очах наших аморальних економістів.) З іншого боку, украдений фотоальбом — це чисті втрати. Він нічого не означає для грабіжника, який викидає його у сміття, зрозумівши, що він прихопив. Але ж це жахлива втрата для вас. Будь-який вид оподаткування, що знеохочує продуктивну поведінку, викликає чисті втрати.

Податки можуть відбити й охоту до інвестування. Підприємець, обдумуючи ризики для інвестицій, може зробити їх, якщо очікувана віддача складе 100 мільйонів доларів, але не тоді, коли очікувана віддача, зменшена на податок, буде лише 60 мільйонів. Людина може вирішити здобувати магістерський ступінь, що підніме її дохід на 10 %. Однак ця ж інвестиція, що потребує значних витрат часу і плати за навчання, може стати непривабливою, якщо її дохід після оподаткування — тобто те, що вона фактично отримає після всіх відрахувань із заробітку, — зросте лише на 5 %. (У той день, коли мій молодший брат отримав першу зарплатню, він прийшов додому, відкрив конверт і обурився: «Що це в дідька за FICA?»[102]) Чи візьмімо сім’ю, що накопичила тисячу доларів і вирішує, чи купити їй телевізор із великим екраном, а чи покласти гроші в інвестиційний фонд. Ці два варіанти радикально по-різному впливають на економіку в довготривалій перспективі. Вибір на користь інвестиції робить доступним капітал для фірм, які будують заводи, проводять дослідження, навчають робітників. Ці інвестиції є макроеквівалентом отримання освіти у коледжі: вони роблять нас продуктивнішими в довготривалій перспективі, а отже, й багатшими. З іншого боку, придбання телевізора є поточним споживанням. Воно дає нам задоволення сьогодні, але не робить нас багатшими завтра.

Однак витрата грошей на телевізор підтримує робочі місця на телевізійному заводі. Але, якби ці гроші були інвестовані, це створило б робочі місця ще десь, скажімо, для вчених у лабораторії чи робітників на будівництві, одночасно збагачуючи нас у перспективі. Повернімося до прикладу з коледжем. Коли студенти йдуть до коледжу, це створює робочі місця для професорів. Використання цих самих грошей для купівлі модного спортивного авто для випускників старшої школи створить робочі місця для виробників автомобілів. Вирішальна відмінність між цими сценаріями полягає в тому, що вища освіта робить молоду людину продуктивнішою на всю решту її життя, а спортивне авто — ні. Тому плата за навчання в коледжі є інвестицією, а купівля спортивного авто — споживанням (хоча придбання авто для роботи чи бізнесу можна вважати інвестицією).

Повернімося до нашої сім’ї із заощадженою тисячею доларів. Що вони вирішать із нею зробити? Їхнє рішення залежатиме від віддачі після відрахування податків, на яку сім’я може очікувати, інвестуючи гроші замість їхнього споживання. Чим вищий податок, такий, як податок на дохід від приросту капіталу, тим менша буде віддача від інвестиції, а отже, тим привабливішим буде телевізор.

Оподаткування знеохочує і роботу, й інвестиції. Численні економісти стверджують, що зменшення податків і послаблення регулювання розв’яже руки продуктивним силам в економіці. Це правда. Найпалкіші «прихильники пропозиції» стверджують, що зменшення податків може фактично підвищити розміри надходжень до державного бюджету, бо всі ми працюватимемо наполегливіше, отримуватимемо більші доходи і, відповідно, платитимемо більше податків навіть попри зменшення ставки податку. Ця ідея лежить в основі кривої Лаффера, що стала інтелектуальним виправданням значних зменшень податку в епоху правління Рейґана. Економіст Артур Лаффер 1974 року теоретично доводив, що високі ставки податків настільки знеохочують працю й інвестиції, що зменшення податків принесе уряду більше, а не менше доходів. (Уперше він зобразив свою ідею на серветці в ресторані, обідаючи з групою журналістів і політиків. За тонкою іронією життя, це була серветка Діка Чейні[103].)[104] За певного рівня оподаткування це співвідношення має справд­жуватися. Якщо, наприклад, податок на особисті доходи становить 95 %, тоді ніхто не поворухне пальцем, щоб робити щось понад забезпечення життєво необхідного рівня. Зменшення податку до 50 % майже напевно збільшить урядові надходження.