Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
31 травня Падеревський гарантував учасникам Паризької мирової конференції, що «Польща надасть усім національним, мовним та релігійним меншинам ті ж самі права, що й іншим своїм громадянам. Вона забезпечить цим меншинам, — запевняв прем’єр, — усі свободи, які були або будуть надані їм великими націями і державами Заходу <...>»[651].
Січові стрільці — збройна опора націонал-соціалізму
Воєнним фоном для угоди Курдиновського — Падеревського були катастрофічні за своїми наслідками українські поразки.
Нічого дивного в тому не було. Единою організованою збройною опорою Директорії в період тотального військового та державницького краху, який розпочався буквально на другий день після закриття Трудового Конгресу, залишався фактично лише Корпус січових стрільців. Усе інше назвати регулярною армією було навряд чи можливо.
Гранично відверто охарактеризував стан справ видатний воєначальник генерал Марко Безручко. «Українська армія організується і формується без усякого пляну й без усяких підстав, — констатував він. — Виключенням із цього був лише Запорізький корпус і загін Січових Стрільців (після протигетьманського перевороту — корпус Січових Стрільців). <...> Українська армія ніколи не могла довести частин навіть до половини штатного складу. Ні одна мобілізація їй не вдається, а те, що змобілізоване, після перших боїв дезертує»[652].
Нагадаю, це свідчення належить воєначальнику, який у буквальному значенні цього слова врятував Європу від більшовицької чуми, поклав край більшовицьким планам розпалити революцію на території Європи. Але про нього — трохи далі.
Ставлення до політичного проводу УНР Стрілецька Рада КСС зафіксувала документально, запевнивши, що залишатиметься «карним і слухняним військом кожного Українського Народноправного Правительства, яке стоятиме на плятформі самостійности Української Народної Республіки і признавання Українському Народові всієї землі в його розпорядимість»[653].
Вкотре звернімо увагу: документ підготували й підписали люди, які ще півроку тому були відданими габсбурзькими лоялістами, які воювали в тому числі і проти «українців-наддніпрянців» — російських підданих, які були відмовили у підтримці режиму Директорії УНР.
Поза деклараціями Коновальця польський наступ у Галичині і на Волині розвивався своїм порядком. Український фронт розвалювався на очах.
Поляки здобули Луцьк. Директорія та Рада Народних Міністрів через Красне та Золочів перебралися на короткий час до Тернополя. 1 червня втратили і це місто. Шматки, які залишалися від Дієвої армії, втративши всі військові запаси, відступили на Галичину, розмістившись у трикутнику Озеряни — Тернопіль — Збруч.
Намагаючись хоч якось стабілізувати ситуацію, уряд видав «наказ» щодо «організації місцевої самооборони проти грабіжників і дезертирів з Червоної армії» (практичні наслідки наказу невідомі), «оповістив» «народ український» про заколот Болбочана та якогось «зрадника Гавришка» (обидва — 11 червня), постановив: побороти «злочинну погромну протиєврейську агітацію» (15 червня). Міністр єврейських справ перед тим закликав «єврейське населення України» «рука в руку з українським народом боротися за перемогу вільної Української Народної Республіки» (12 червня)[654].
16 червня УНР підписала угоду про перемир’я. Лінія замирення пройшла по лінії: Залізці (біля Тернополя)—Серет—Острів—Золота Липа—Незвиськ.
Ефективні воєнні операції червоних змусили французьке політичне керівництво ухвалити рішення про евакуацію військ з Одеси. Це сталося в останніх числах березня 1919 р.
У той самий час інша частина українського війська розпочала наступ на поляків: 12 червня відбили Теребовлю, 15-го — Тернопіль, 20 червня — Бережани і Зборів. Дієва армія, зі свого боку, відвойовувала у червоних територію на схід від Збруча.
Можлива політична угода між УНР та Францією «була положена під зелене сукно як неактуальна»[655].