Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Що стосується Польщі, то тут існували дві основні концепції щодо України, які взаємно поборювали одна одну.
Перша, уособлена Пілсудським та підтримана ППС-лівицею, обстоювала відновлення кордонів Польщі 1772 р. На територіях між цими кордонами та тодішньої лінією фронту мали бути сформовані українське та білоруське державні утворення під протекторатом Варшави. Лівобережна Україна мала відійти до Росії. При цьому Пілсудський теоретично не виключав можливості укладання в майбутньому федеративних або конфедеративних відносин між Польщею, Україною, Білоруссю та Литвою.
Основними провідниками другої концепції виступали лідери «Демократії Народової» — Роман Дмовський, видатний музикант Ігнацій Ян Падеревський та керівник зовнішньополітичної комісії Сейму професор Станіслав Грабський.
Вони категорично відкидали можливість створити незалежну Українську державу в будь-якій формі і взагалі з надзвичайною особистою неприязню ставилися до українського націонал-соціалістичного руху. Уся Польща знала вислів Дмовського: «Бути членом будь-якої соціалістичної партії, не треба мати великого розуму, щоб розпалювати ненависть юрби з вулиці і вести... громити свою державу, як це зробив Петлюра»[636]. Ставлячись до українського руху як до «німецького винаходу», спрямованого на послаблення Польщі, група Дмовського—Падеревського—Грабського вважала за необхідне погодитися на пропозиції територіального поділу українських та білоруських земель, запропонованих Москвою, ще і тому, що чудово розуміла: більшої території Польща просто фізично не зможе «перетравити»[637].
Урешті-решт обидві групи досягли порозуміння. Компроміс було зафіксовано в ухвалі зовнішньополітичної комісії Сейму: «Польща мусить домагатися остаточного скасування доконаного поділу, мусить жадати, щоб були усунуті історичні кривди, які не дозволяють на добрі сусідські взаємини в майбутності між народами польським та російським <...> [Польща] має право та обов’язок вимагати звороту території, що належить в границях з року 1772, з тим, щоб населенню цієї території була дана можливість висловитися про свою державну приналежність»[638].
Вісь Польща — УНР: початок
Наскільки відомо сьогодні, офіційні контакти між УНР та Польщею відбувалися з січня 1919 р., коли до Варшави було направлено українське посольство на чолі з Прокоповичем. Паралельно переговори з польськими представниками в Одесі провадив міністр закордонних справ Мацієвич[639].
Ще одним центром дипломатичних контактів був Париж. «Сьогодні[640], — читаємо в «Щоденнику» Шаповала, — в газетах є телеграма з Станіславова від 13 мая про те, що 12 мая в Парижі відбулось засідання польсько-української комісії про перемирря. З боку поляків: англійський генерал Бота, Дмовський і генерал Розвадовський, з української: Панейко, Лозинський, Вітовський. Головував Бота, котрий запропонував демаркаційну лінію: від Північного Бугу до західної границі Дрогобицького повіту, цеб-то, що Львів залишається в польській, а Дрогобицький повіт в українській окупаційній зонах. Ця лінія не буде служити за вихідну при закріпленні державних границь...»[641].
А проте безпосередні контакти між Петлюрою та Пілсудським були встановлені, правдоподібно, не раніше травня 1919 р. і мали на тому етапі конспіративний характер. Справі сприяв «факт його (Петлюри. — Д. Я.) давнішнього знайомства і дружби з Пілсудським»[642]. Зв’язківцями між двома провідниками виступали майор Мазуркевич (Заглоба) та полковник армії УНР Клим Павлюк (справжнє прізвище Закревський, колишній отаман Вільного козацтва Київського повіту).