Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Події розгорталися за сценарієм банального детективу: Заглоба перейшов лінію фронту, дістався до Радивилова, де перебував Петлюра зі штабом. Наслідок: 17 травня українська дипломатична місія під проводом чергового полковника, цього разу на прізвище Левчук, звернулася — між іншим, за спиною Петрушевича й уряду ЗОУНР — до польського командування з пропозицією про перемир’я, а згодом і про мир[643]. 10—16 серпня 1919 р. в Дембліні відбувся черговий раунд переговорів, цього разу під проводом полковника Петра Ліпка та генерала Тржаски-Дирського[644].
Позиція української сторони була заздалегідь програшною. Крім усього іншого, ще й тому, що орієнтація на підтримку Польщі остаточно вбила навіть евентуальну можливість порозуміння всередині українського націонал-соціалістичного табору.
До першої групи, групи прихильників цього курсу, увійшли УПСФ, більшість УСДРП, народно-республіканська партія, «безпартійні» фахівці. Їхніми непримиренними опонентами виступала УПСР; окремі позиції в цьому питанні обстоювали галицька УСДП, УХДП, УПСС і т. д. «Компроміс між фракціями був неможливий»[645].
Петлюра мав справу з партнером, який представляв консолідовану позицію, схвалену громадянами, всіма політичними та суспільними силами та фактичними господарями повоєнної Європи. На порядку денному могли стояти хіба що питання: яким чином і за чий рахунок повинна бути відновлена державна незалежність Польщі? Будь-які спроби встановити кордони нової слов’янської держави на основі т. зв. «етнічного принципу» відразу наштовхувалися, говорячи словами Ллойда Джорджа, на «майже нездоланні труднощі».
Не останню роль відігравали й особисті якості польського лідера. Як зауважив британський прем’єр, «вислів “Немає гіршого шовініста, ніж якобінець, що став шовіністом” цілком можна вжити до Пілсудського. З моменту досягнення влади, — писав Ллойд Джордж, — він віддавав усі сили свого розуму і волі політиці територіальної експансії за допомогою зброї. Він не звертав ніякої уваги на всі протести населення»[646].
Вісь Польща — УНР: розвиток
Курс на відновлення Речі Посполитої в кордонах 1772 р. не мав реальної альтернативи.
На рівні практичної політики це означало розділ УНР між Польщею та Росією по лінії Дніпра: Варшава ніколи не висувала домагань на Лівобережжя сучасної України. 19 березня Падеревський, попри аргументи англійського прем’єра, який вважав, що «Польща не повинна поглинати населення, яке не є і не хоче бути польським», зажадав від Мирової конференції включення до складу Польської держави всієї Галичини[647].
22 травня Сойм офіційно ствердив: Східна Галичина мала утворити «невіддільну частину польської держави», українцям евентуально надавалися права широкої національної, економічної та цивільної автономії. Сойм також висловив «сподівання», що польському населенню в Україні будуть надані аналогічні за обсягом і характером автономні права. Нарешті, УНР запропонували укласти таку мирову угоду, яка «гарантувала би вищеподані польські інтереси»[648].
24 травня спіробітник МЗС УНР у Варшаві полковник Борис Курдиновський[649], не маючи навіть офіційних повноважень та прем’єр-міністр і міністр закордонних справ Польщі Падеревський поставили свої підписи під двосторонньою угодою.
Сторони визнали державну незалежність України та Польщі, погодилися, що підпорядковані їм збройні сили будуть взаємодіяти під загальним польським командуванням, а також визнали необхідність укласти окрему військову конвенцію щодо конкретних форм взаємодопомоги.
УНР відмовлялася від усіх прав на Східну Галичину, яких вона, до слова, і не мала, визнавала територію до р. Стир інтегральною частиною Польщі, зобов’язалася не робити ніяких дипломатичних кроків без попереднього погодження з урядом Польщі, а також забезпечити громадянські права польської меншини в Україні та відшкодувати їй матеріальні збитки.
Польський уряд, зі свого боку, брав зобов’язання подати Україні збройну допомогу в боротьбі з більшовиками, гарантував забезпечення політичних та економічних прав українського населення Польщі[650].