Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
За два тижні ухвалили, що «всі засідання і рішення Директорії є дійсними і законними лише в тому випадку, якщо участь у них візьме Голова Директорії, Головний отаман Петлюра»[627].
Логіку дій Головного отамана зрозуміти легко. Вона була визначена наперед комбінацією об’єктивних та суб’єктивних чинників, існування яких Симон Васильович, як й інші політикани його масштабу, ігнорували. Якщо зовсім точно — просто не усвідомлювали внаслідок критичного низького інтелектуального та освітнього рівня.
Універсал ТКНУ не унормував відносин між вищими органами державної влади — Директорією, Радою Народних Міністрів та комісіями ТКНУ. Лікувати ракову пухлину, яку самі створили на рівні державному, намагалися звичним способом — шляхом нової безпринципної угоди між керівниками двох партій — УСДРП і УПСР та ще й Центрального повстанського комітету (ЦПК).
У такій ситуації верховним владарем невідворотно став той, кого підтримували військові. У даному випадку Петлюра, «який фактично одноосібно визначав напрямки державної політики»[628].
Військова катастрофа
Логіку конкретних політичних рішень дедалі більше визначав перебіг подій на фронтах воєнних дій.
В умовах усе більшого тиску Червоної армії на польсько-українському напрямку, який розпочався 21 квітня, рештки армії та держапарату під загрозою захоплення в полон евакуювалися до Радивилова і Тернополя. З іншого боку поодиноким українським збройним загонам загрожували польські збройні сили. Головною потугою на цьому напрямку була армія генерала Юзефа Галлера, переведена з Франції до Польщі з «умовою» не воювати в Галичині. Вона була «направлена до Галіції нібито для того, щоби вигнати звідти більшовиків, — пояснював британський прем’єр-міністр, — але насправді ж вона повинна була завоювати цю країну та приєднати її до Польщі»[629].
14 травня 100-тисячна армія Галлера розпочала бойові дії на Волині. Ідеологічне забезпечення кампанії — необхідність боротьби з більшовизмом. Їй протистояли дві дивізії — приблизно 35 тис. січовиків та інших українських військових[630]. 16 травня поляки захопили ключовий пункт — м. Луцьк.
Уламки «соборної» УНР поспіхом перевозили на територію Західної області. Українські частини, які не встигли вискочити з оточення, зосереджувалися вздовж залізниці Броди—Здолбунове, штаб армії та уряд перебралися до Тернополя[631].
Паризький похорон УНР
21 травня у Парижі відбулася зустріч членів Найвищої Ради з українською делегацією[632], яка зафіксувала наявність серйозних суперечностей між Парижем і Лондоном.
Під час зустрічі британський прем’єр-міністр гостро розкритикував позицію Франції у польському та українському питаннях, заявивши: «головним інспіратором заговору проти українців був сам французький уряд і він єдиний несе відповідальність за напад поляків і румунів на Українсько-Галицьку Державу в травні 1919 року»[633].
Заява Ллойда Джорджа відкривала для українців можливості для політичного маневру. Однак це позитивне ставлення Великої Британії до української справи зіпсували самі українці — вони розпочали прямі переговори з поляками.
Ллойд Джордж також сказав, що, отримавши незалежність, про яку ще 5 років тому вони не могли мріяти, поляки тепер «навіть простягають свою руку до населення, яке не є їх власним. Вони висувають свої претензії до 3,5 млн галичан, — вів англійський лідер, — забуваючи, що при віднові держави не повинні хапати для Польщі непольське населення, яке ніколи не стане польським... Польща має свою самостійність, здобуту не своїми власними жертвами, — наголошував британський чільник, — а кров’ю інших»[634].
Вісь Польща — УНР: польська візія
Розрахунок української сторони, яку уособлював Петлюра, був ясний, як день. Унормування відносин із Польщею диктувалося навіть не фактом його давнього приязного знайомства з Пілсудським, а «стратегічною необхідністю», яка вимагала добитися «більш прихильного ставлення держав Антанти до України». На заваді був лише один фактор — безкомпромісне ставлення до цього як Петрушевича персонально, так і галичан у цілому. Усі інші ідеологічно забарвлені гасла типу «амбіційні інтереси польських лідерів на сході були уразливим місцем налагодження приязних стосунків УНР з польською державою»[635], на нашу думку, не витримують критики.