Грушевський, Скоропадський, Петлюра

Від початку квітня 1919 р. легальні партійні сили втратили вплив на принципові політичні рішення — прерогатива їх формулювання перейшла до штабу КСС та штабу Головного отамана. Інакше кажучи, від квітня 1919 р. формально цивільний та республіканський устрій УНР став порожньою оболонкою. Усередині її відчайдушну боротьбу за примару влади над клаптиком української землі вели командири військових частин. Перемогу в ній отримав той, хто мав за собою більш організовану та численну збройну силу. Від 9 квітня 1919 р. УНР пішла незворотним шляхом до одноосібної військової диктатури.

Другий. Перша відома на сьогодні офіційна публічна декларація нового уряду, затверджена Петлюрою та Андрієвським, зафіксувала переорієнтацію зовнішньополітичного курсу УНР.

Вороги держави були були поіменовані в такому порядку:

— 1). «польське панство», яке «оружною силою напало на споконвічні українські землі й забрало столицю Галичини місто Львів і другі міста й повіти нашої землі, политі потом і кров’ю українського народу»,

— 2). «російське комуністичне більшовицьке військо», яке, «не вдовольняючись грабуванням селян у Росії, напало на визволену з-під гетьманського ярма Україну».

Оголосивши війну на два фронти, а в дійсності на три: ще проти «білих» збройних сил Півдня Росії загальною чисельністю більше 200 тис. багнетів та шабель, які від лютого 1919 р. почали бойові дії проти більшовиків на територіях Полтавської, Таврійської, Харківської губерній, уряд Мартоса визначив і чудодійний засіб, покликаний забезпечити перемогу. Так і написали: «єдиний порятунок для українського народу, щоб спасти волю і майно від нападів і грабунків хижих сусідів», — «в будуванні самостійної і незалежної Української Народної Республіки»[619].