З любов’ю, Обрі

— Де ти хочеш сьогодні сидіти? — запитала Бріджет.

Ми стояли в куточку кафетерію — Бріджет зі шкільним обідом на підносі, я — з коричневим паперовим пакетом. Шукати місце в їдальні було не так уже й весело, але зазвичай ми знаходили порожній столик, за яким могли сидіти самі.

Я почувалася винною перед Емі, бо не виконала її прохання. Наступного дня я збиралася на зустріч із нею і мусила б зізнатися, що не сиділа під час обіду поруч із незнайомими дітьми.

Саме тоді я побачила Маркуса, який сидів сам — барабанив пластиковою виделкою по своєму підносі.

— Сядьмо отам, — сказала я.

— Де? — запитала Бріджет.

— Отам. Біля Маркуса.

— Біля кого?

Я кивнула в його бік. Бріджет підняла брови.

— Чому?

— Тому, — відповіла я. — Він сам.

Насправді я не знала, чи хотіла виконувати завдання Емі, але, можливо, Маркусу також треба щось зробити для Емі, окрім того, з усіх людей у гамірному кафетерії він здавався найкращим вибором.

— Добре, — сказала Бріджет.

Я повела Бріджет за собою.

— Привіт, — він уважно подивився на мене. — О-Брі.

Я кивнула, щоб показати, що він правильно вимовив моє ім’я.

— Можна сісти?

— Ласкаво прошу! Ласкаво прошу! — сказав Маркус дуже голосно.

Бріджет знову підняла брови, але поставила свій піднос на стіл і сіла. Я також сіла і витягла з пакета сандвіч із шинкою, апельсин і шоколадний пудинг. Маркус же, після своєї заяви, повернувся до свого уявного барабану на підносі.

— Ви з одного класу? — запитала Бріджет.

Ми з Маркусом кивнули.

Протягом кількох хвилин ніхто не промовив ні слова.

До столу підійшла дівчинка. Вона ходила з коробкою від столу до столу по всій їдальні.

— Привіт, мене звати Тіа Ферґус, і я балотуюся до шкільного парламенту. Хочете значки?

Маркус стенув плечима, а Бріджет сказала:

— Дякую! Це чудово!

Вона взяла значок і причепила до футболки.

— Як ви збираєтеся вирішувати наші проблеми? — запитала я.

— Які проблеми? — знітилася Тіа.

Я зберегла серйозний вираз обличчя, хоча всередині потішалася.

— Звичайно, ми візьмемо значки.

Тіа не усміхалася, коли клала на стіл іще два значки.

— Ммм, не забудьте проголосувати наступного вівторка.

Коли Тіа пішла, мій значок так і лишився лежати на столі, а Маркус забрав свій і став підкидати. Потім розстебнув і взявся розглядати булавку.

— Хочете щось побачити? — запитав нас.

— Хочемо, — відповіла Бріджет.

Маркус узяв зі столу свою невідкриту банку з апельсиновою газованою водою. Поклав її на бік, а потім покотив до мене. Я не розуміла, що він збирається робити, але покотила бляшанку до нього. Маркус підняв її і став трусити. Десь через хвилину такого бовтання він знову поклав її на бік на столі. Узяв булавку зі значка, втиснув її в бляшанку, а потім витягнув.