Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-69-7
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1». Краткое содержание книги:
Тоді ми дісталися до мальовничого берега, що яскрів квітами усіх можливих відтінків, а на суші, доки сягало око, розкинулись чудові гаї з алеями й ошатними альтанками, що ніжились під полуденним сонцем. З тих прихованих від нашого ока альтанок долинали уривки пісень і ліричних мелодій упереміш із тихим, але таким солодким сміхом, що я наполіг, аби гребці спрямували туди корабель. А бородань нічого не сказав, лише дивився на мене, поки ми підпливали до порослого лілеями берега. Раптово вітер, що повіяв з квітчастих лук і зелених лісів, приніс запах, від якого я здригнувся. Вітер міцнішав, а повітря наповнилося тлінним цвинтарним духом вражених пошестю міст і розритих кладовищ. І коли ми на шаленій швидкості пливли геть від проклятих берегів, бородань нарешті заговорив, кажучи: «Це Кзура, країна Недосяжних Утіх».
Тож знову Білий Вітрильник плив слідом за небесним птахом, ковзаючи поверхнею благословенних теплих морів, що наповнили вітрила лагідними, запашними вітрами. День змінював ніч, ніч змінювала день, а ми все пливли, і коли місяць був уповні, слухали тихі співи веслярів, такі ж приємні, як і тієї ночі, коли ми відчалили від берега моєї рідної землі. І саме під місячним світлом ми стали на якір у бухті Сона-Ніл, захищеній двома кришталевими мисами, які здіймаються з моря і з’єднуються переливчастою аркою. Це була Країна Уяви, і золотим мостом із місячних променів ми зійшли на зелений берег.
У країні Сона-Ніл немає ні простору, ні часу, немає ні страждань, ні смерті, і там я жив багато епох. Ліси і луги там зелені, квіти яскраві і запашні, струмки блакитні і милозвучні, водограї чисті і прохолодні, а храми, замки і міста Сона-Ніл величні і розкішні. Ця країна не має меж, і за кожним мальовничим краєвидом виникає новий, ще чудовніший. І в селах, і серед міських пишнот вільно гуляє щасливий народ, кожен з якого наділений непощербною грацією і незатьмареним щастям. Упродовж багатьох епох, що я там жив, я блаженно проходжався садами, де з-за мальовничих заростей визирали вигадливі пагоди і де узбіччя білих доріжок всіяні ніжними пелюстками. Я підіймався на пологі пагорби, з вершин яких споглядав захопливі панорами зі шпилястими містечками, що розкинулись у затишних долинах, і з золотими банями величезних міст, що виблискували на безмежно далекому обрії. І в світлі місяця я бачив іскристе море, кришталеві миси і спокійну гавань, у якій стояв заякорений Білий Вітрильник.
Однієї ночі незапам’ятного року у Тарпі у світлі повного місяця я знову побачив силует небесного птаха, що кликав мене за собою, і відчув перші нотки неспокою. Тоді я заговорив до бороданя і розповів йому про своє бажання вирушити у далеку Катурію, якої ще не бачила жодна людина, але яка, вважається, лежить за базальтовими стовпами Заходу. То Земля Надії, там сяють чисті ідеали всього, що тільки відомо у світі, чи, принаймні, так кажуть люди. Але бородань промовив: «Стережись тих погибельних морів, у яких, кажуть, лежить Катурія. Тут, у Сона-Нілі, немає ні болю, ні смерті, але хто може розповісти, що лежить за базальтовими стовпами Заходу?» Попри це наступної ж повні я ступив на борт Білого Вітрильника, і з неохотою бородань покинув щасливу гавань, вирушаючи у незвідані моря.
А небесний птах летів попереду і вів нас до базальтових стовпів Заходу, але тепер веслярі не співали своїх тихих пісень у сяйві повного місяця. В уяві я завжди малював незнану Катурію з розкішними парками і палацами і намагався вгадати, які нові насолоди мене там очікують. «Катурія, — казав я собі, — це оселя богів і земля незліченних золотих міст. У її лісах ростуть алое і сандалові дерева, такі ж, як і в запашних гаях Каморіну, а поміж їхніх віт пурхають солодкоголосі яскраві пташки. На зелених квітчастих горах Катурії стоять замки з рожевого мармуру, з багатим різьбленням і розписами, а в їхніх двориках прохолодні срібні фонтани виграють бризками божественної музики ароматних вод, що течуть з підземної річки Нарґ. Усі міста Катурії оточені золотими мурами, і їхні хідники також золоті. У садах цих міст квітнуть дивовижні орхідеї, а ложа запашних озер вкриті коралами і бурштином. Уночі вулиці і сади осявають яскраві ліхтарі, вирізьблені з триколірних черепашачих панцирів, і там відлунюють голос співця і звуки лютні. Будинки міст Катурії — це справжні палаци, і кожен стоїть на березі пахучого каналу, що несе води священної річки Нарґ. Ці палаци збудовані з мармуру і порфіру, оздоблені блискотливим золотом, що відбиває сонячні промені і надає величі містам перед ликом благословенних богів, що споглядають на них з далеких вершин. Найчарівніший з усіх палац великого монарха Доріба, про якого деякі кажуть, що він напівбог, а деякі — що бог. Високий палац Доріба, численні вартівні з мармуру стримлять на його мурах. У його величних залах завжди велелюдно, і на стінах висять трофеї минулих століть. Дах його із щирого золота спирається на високі колони з корунду і лазуриту, і вирізьблені на ньому образи богів і героїв такі прекрасні, що тому, хто подивиться на них, здається, ніби він бачить живих мешканців Олімпу. Підлога у палаці скляна, попід нею линуть чудернацько підсвічені води Нарґу, яскраві від різнокольорових рибок, незнаних за межами прекрасної Катурії».