![Блискавиця Перунова [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Блискавиця Перунова [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Хрещення Русі #2
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Блискавиця Перунова [uk]». Краткое содержание книги:
Вогнедар Борич, головний герой повісті, походить зі старовинного вояцького роду. Хлоп’ям він став свідком винищення своєї родини князевими дружинниками. Вогнедарові родичі дотримувались предківської віри, і його дід Гатило покинув службу у князя Володимира опісля кривавого хрещення. Та меч «бога християн» таки віднайшов непокірних Боричів. Малого Вогнедара врятував жрець Перунів Далебор, котрий колись був приятелем його діда. Старий жрець виховав дитину у звичаях предків, навчивши однаково добре володіти і словом і мечем. Нині юнак прагне помститись за загибель близьких. Та страшна таємниця розкривається перед ним — зрадник, котрий привів княжих дружинників до родового вогнища теж має прізвище Борич…
Битви та поєдинки, картини з життя лісових весей та прадавнього Києва, образи людей які тоді, як і в усі часи змушені вибирати між правдою та неправдою — про все це розповідає повість. Її автор — Мирослава Горностаєва є жрицею громади Рідної Віри «Арійський шлях», тож в повісті викладено нетрадиційний погляд на деякі історичні події. Адже більшість українських історичних повістей сьогодення співає хвалу переможному християнству, що принесло культуру темним дикунам. Ми будемо раді, якщо вдумливий читач, прочитавши цей твір, змінить свою думку.
Перунич рухався нечутно, але син лісів все одно завважив його, бо різко обернувся і вхопив короткого списа-сулицю, притуленого до стіни. Вогник відстрибнув назад.
— Чого тобі? — спитав найманець, — забирайся геть, поки цілий. Я тут з княжого наказу…
Молодий воїн випростався. Він забув і про Всеслава, і про своє завдання… Перед ним стояв привид його нічних змор, його власна смерть — чоловік зі списом. Саме про таку зустріч він мріяв, коли хлопчиком падав з утоми опісля нескінчених вояцьких вправ.
— Ти вбивав моїх родичів! — вимовив Вогник, — ти хотів убити мене! Ти прийшов сюди убити людину в кайданах! Більше ти не будеш убивати!
Чудин зробив випад списом. Перунич відсахнувся. Тісний коридорчик не давав його ворогу можливості вільно рухатися, але й Вогник не міг підібратися до нього на довжину меча. Юнак поволі відступав до дверей. Чудин відчайдушно штрикав списом. Лезо ковзнуло Вогнику по ребрам, розідравши шкіру.
Юнак вивернувся і рубонув мечем по оскепищу[22]. В руках у Чудина залишився цурпалок, і вояк заревів від люті. Він вирвав з кільця на стіні смолоскипа й ткнув ним Перунича просто в груди.
Біль обпік молодого воїна, але Вогник не відсахнувся, а вхопив Чудина за зап’ясток лівицею і рвонув на себе, одночасно вбиваючи в нього меч.
— За Боричів! — сказав просто в перекривлене від болю лице, — щоб ти став їхнім рабом у потойбіччі!
Чудин осів на підлогу. Його вилицювате бліде обличчя побіліло ще більше.
— Хто ти? — прохрипів, — не пам’ятаю…
— Сяйвір Борич, — сказав юнак, — з Туровщини… Ніяк не можеш згадати, пес? Селище біля озера… Святиня… Такий хоробрий був проти дітей і жон… паскуда…
— Борич?! — вимовив Чудин з яким-то жахом, — ота відьма… І ти… А Косняч тебе роз… розшукував… Ти ж його…
Очі умирущого закотились. Вогник з силою вирвав з мертвого тіла М’єльнір, переступив через Чудина і рушив до прохилених дверей. Ключ, один з кількох на зв’язці, так і стирчав у замку.
Юнак штурхнув двері і ледве встиг ухилитись від глека, що прохурчав повз нього і врізався в одвірок.
— Князю Всеславе! — гукнув, — стривайте!
— Підійди-но ближче, сучий сину! — озвався з цюпи спокійний голос, — і я придушу тебе оцим ланцюгом.
— Князю Всеславе, — мовив юнак, — мене прислав Далебор Віщий. Я не ворог вам.
У цюпі запанувала тиша.
— То Рогдан таки знайшов старого, — врешті вимовив Всеслав зміненим голосом, — ох, хвала Богам!
— Я знаю Рогдана, — сказав Вогник, — Далебор же звелів мені врятувати вас за будь-яку ціну.
— Зайди ж, — мовив бранець так, наче запрошував гостя до світлиці.
Вогник зігнувся трохи не впіл і зайшов до півтемної кімнатки, освітленої ледь жевріючим посвітом. Біля стіни стояв зарослий бородою світловолосий чоловік. Колись багате вбрання висіло на ньому лахміттям. Руки і ноги його були в кайданах, і стан обвивав залізний пояс з ланцюгом, що кріпився до кільця в стіні. В’язень придивився до юнака і посміхнувся:
— Їй-пра, Перунич… З чубом! А що за галас я чув в коридорі?
— Я убив чоловіка на ім’я Чудин, — озвався Вогник, — він хотів…
— Убити мене, — договорив спокійно князь. — я чекав… Коли мене закували, то одразу втямив — прийдуть… Не хотілося так… помирати… в залізі… Я сонце люблю… І вітер… І битву… І Богів твоїх, Перуничу, вони бо і є сонцем, вітром і битвою… Звільни ж мене, ланцюги на замку, а ключі…
— Спробую зараз ті, що у дверях, — розчулено мовив молодий воїн. Всеслав йому сподобався одразу. Чи-то спокоєм перед лицем смерти, чи-то оцими словами про Богів…
Один ключ із зв’язки підійшов до кайданів в’язня. Всеслав полегшено зітхнув, звільнившись від заліза.
— Тепер проб’ємося, Перуничу! Тільки слухай-но… Десь тут має бути мій син. Рогволод… Я не бачив його два роки… Якщо хлопчину вбили…
— Я знайду його, — сказав Вогник, — тримайтесь біля мене… Той суздалець може бути не єдиним убивцею.
Вони вибралися з цюпи, і Вогник почав підбирати ключі до сусідніх дверей. Гомін натовпу вже було чути й тут — люди, очевидно, були вже біля воріт.
— Що там є? — спитав князь, — що за галас?
— То люди… Кияни…
— Чи мені вчувається… Здається я чую своє ім’я…
— На Київ ідуть кипчаки, — сказав Вогник на мить покинувши непокірний замок, — князь Ізяслав утік до ляхів… Кияни хочуть собі нового князя. Який очолив би військо… Князя Святославового роду.
Всеслав поклав руку на груди.
— Це все зробив Далебор, — мовив, — окрім хіба що нападу ординців. Яку він візьме плату з мене? Я був йому поганим учнем… І розлучились ми ворогами.
22
Древко списа.