Блискавиця Перунова [uk]

— Невже Ізяслав піде на це? — вишептав Вогник.

— Умовлять, — озвався Далебор, — як умовили свого часу порушити присягу, чи знищити Боричів. Погано, коли у людини нема стрижня в душі, а ще гірше, коли така людина кшатрія, воїн, та ще й береться правити іншими. Тому слухай-но, Перуничу… Ти повинен пробратися на Гору і визволити Всеслава раніше, ніж його надумають прибрати. І май на увазі, воїне… Він мусить вижити навіть коштом твого життя.

— Я — жертва Перунова, — сказав юнак спокійно.

— Отже, Вогнику, — мовив старий, — дідо Сулиця покаже тобі місце, звідки можна пробратись на Гору непоміченим. Як почуєш натовп на Боричевім узвозі, а його буде далеко чути, так і починай.

— Боричів узвіз? — цікаво спитав Вогник, забувши, що хвилину тому його послали на смерть, — чому він так зветься?

— На честь одного з твоїх пращурів, — сказав Далебор, — був колись такий… Борич-воєвода. З усіх битв виходив переможцем. Ну, іди… Хай пребуде з тобою міць Перунова!

— Хай святиться таємне ім’я його — Індра, бо то є Бог серед Богів, так кажуть Веди, — вимовив Вогник, приклавши руку до серця. Тоді рушив поміж яблуньками до хвіртки.

— Добрий учень може полягти, аби врятувати поганого учня, — сказав сам собі Далебор, дивлячись йому вслід, — пробач, сину душі моєї… Я не мав вибору і мушу пожертвувати тобою. Одна надія на те, що ти все-таки засвоїв мою науку, Вогнику, і вона допоможе тобі вижити.

Вогник вийшов з Батуриного двору і кинув останній погляд на великий будинок, що виріжнявся серед біленьких хаток Подолу, наче сам велет Батура у натовпі. Десь там причаїлось біляве дівча з карими очима соколяти.

— Кипчаки не ввійдуть до міста, — мовив юнак тихо, — а як я помру до битви, то повернуся сюди блискавкою з чертогів Перунових. Аби захистити тебе, ладо моя