Азартні ігри з долею
- Автор: Брешан Иво
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книги — XXI
- ISBN: 978-617-614-141-9
- Переводчик: Ірина Маркова
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Азартні ігри з долею». Краткое содержание книги:
«Азартні ігри з долею» не вписуються у канони банального детективу чи трилеру, бо за історією про пошук вбивці криється кохання, випробуване сумнівами, болем, війною, часом; міцна чоловіча дружба, психологічний конфлікт бажаного і дійсного та боротьба головного героя у пошуках себе у повоєнному світі.
Ця трагічно-проста історія не читається похапцем у транспорті, адже стежачи за розмовами героїв про долю, гру, життя та смерть, спостерігаючи за перебігом подій, ви захочете повертатись на сторінки книги знову і знову.
— А він пізніше поїхав далі?
— Якби ж то! Він проспав до наступного ранку. Скраєчку ліжка я залишив йому ключа... я маю, знаєте, дублікат... і цидулку, аби замкнув локацію, коли йтиме. Але коли я вранці відчинив кімнату, він ще був там. Він якраз розмовляв з кимось по мобільному. Я почув, як він панічно гукав: «Що?! Ще не тут? А коли мала прибути?!». Не знаю, що йому відповідали на тому кінці дроту, але після того він враз посірів, збляк, і виглядав повністю зломленим. Він почав бідкатися, жалітися, казав, що пропащий, що втратив шанс, подарований йому долею. Я питав його, що сталося, яка муха його вкусила, та він ігнорував мої запитання, не відповідав. Аж раптом запитав: «Коли їде автобус на Рієку?». Я сказав, що не маю ні найменшого уявлення, може, й взагалі сьогодні немає рейсу, а він у відповідь на те підхопився вихором, вибіг із ресторації, не прощаючись... Відтоді я його не бачив.
Ця бесіда прояснила Тюдорові багато речей, але загальна картина в його уяві ще більше заплуталась, бо замість тих двоїстостей, які були в нього до сьогодні, натомість з’явилися нові. Єдине, у чому тепер він був абсолютно певним: Ретель ніяк не міг опинитись на кораблі, коли зникла Ана. Але нічого більше. Цей його відчай од спізнення, його вперте видзвонювання когось мобільним телефоном, пияцтво і врешті-решт слова про те, що він втратив свою долю, й надалі залишали забагато місця сумнівам та підозрам. Якщо Ана справді була шансом на нове життя, він не мав ніяких причин для такої журби; він міг тисячею способів виправити те, що не встиг прибути вчасно. Така модель поведінки більше пасує людині, в якої зникла остання можливість порятунку. Але тоді як і чому зникла Ана? Є одне прийнятне пояснення: Ретель має помічника, який, у разі запізнення Серафіна, мав пробратися на корабель і позбутися цього вкрай небажаного свідка. Тому Ретель, побачивши, що не може нічого вдіяти, почав йому безперервно телефонувати; бо хотів перевірити, чи все йде за домовленим планом. А оскільки він з тим асистентом ніяк не міг зв’язатися, то подумав, що той теж запізнився, бо наступного дня вранці не знайшов його там, де планував знайти. Тоді не залишалося нічого іншого, ніж їхати до Рієки, щоб там самому закінчити роботу. Звичайно, марно, оскільки вже все було скінчено — наречений так і не дочекався Ани. Одне слово, і далі актуальна можливість, що Ретель — це Дуда і він якось опосередковано несе відповідальність за зникнення Ани. І потім, може статись, що саме він і Башича послав на вірну смерть, зіпсувавши гальма в його автомобілі.
Незважаючи на таку своєрідну невдачу, Франко — окрилений тим одним-єдиним відкриттям, яке допомогло заповнити деякі прогалини, вирішив вперто просуватись далі. За тим, що він до цього моменту знайшов, поліція ні в чому не може звинуватити Ретеля. Що ж стосується Аниного зникнення, тут він має цілком надійне алібі, ба навіть свідка, Лендича, який може присягнути перед Богом, що Серафін не міг бути на судні, і що приїхав до Рієки, коли корабель уже прибув. Отже, розслідування поліції може йти двома напрямами: влаштувати очну ставку з тими жителями Пакраца, які були добре знайомі з Дудою; і дізнатися, чи під час Башичевого відпочинку в «Аргентині» офіціант заходив у гараж. Від першого варіанта не буде ніякої користі; оскільки в Пакраці ніхто не знає Дудиного справжнього імені, а десять років зробили своє з його зовнішністю, він може з легкістю заперечувати те, що він є Дуда, і ніхто нічим не зможе довести протилежне. Готельний гараж — це інша справа; його цілодобово охороняли, і вдень, і вночі, і якщо хтось, не маючи повноважень, не маючи автомобіля, а особливо — хтось із готельного обслуговування, приходив сюди, то охоронці (хоч один) мусили б це помітити. Через це поліція — імовірно — вже спрямувала розслідування на те, щоб їх допитати. Може, вже й допитала. Втім, це може бути абсолютно марним гайнуванням часу. Приміром, Ретеля побачили, коли він заходив у гараж, хай навіть з інструментами в руках. Це не значить, що він тепер абсолютно точно замішаний у смерті Башича; цілком можливо, що іноземний гість попросив його щось відремонтувати у своїй автівці. Якщо ж його ніхто там не бачив, то й це ще не означитиме, що він не міг проробити оту смертоносну процедуру з гальмами Башичевої автівки. Ретель чудово знав, як усе там влаштоване і був надто розумним, аби швендяти любісінько перед очима охорони. То було б те ж саме, якби він на місці злочину залишив corpus delicti[26]. Він однозначно здатен придумати тисячу способів, як непомітно зайти в гараж.
26
Corpus delicti (лат.) — «тіло злочину», речові докази, побічні докази чи склад злочину.