Азартні ігри з долею
- Автор: Брешан Иво
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книги — XXI
- ISBN: 978-617-614-141-9
- Переводчик: Ірина Маркова
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Азартні ігри з долею». Краткое содержание книги:
«Азартні ігри з долею» не вписуються у канони банального детективу чи трилеру, бо за історією про пошук вбивці криється кохання, випробуване сумнівами, болем, війною, часом; міцна чоловіча дружба, психологічний конфлікт бажаного і дійсного та боротьба головного героя у пошуках себе у повоєнному світі.
Ця трагічно-проста історія не читається похапцем у транспорті, адже стежачи за розмовами героїв про долю, гру, життя та смерть, спостерігаючи за перебігом подій, ви захочете повертатись на сторінки книги знову і знову.
— Ви в той його приїзд розмовляли з ним?
— Звичайно, тільки-но він приїхав, пане, — відповів один із них. — Він не встиг зійти з автобуса, а вже запитав, — ми досі в шоці від запитання, — коли буде похорон його дядька? А дядько й не думав збиратися на той світ: живий-живісінький. Щоправда, він трохи поранився, бо впав з маслини, тож його навіть відвезли в місто на огляд, однак нічого серйозного. Ми все це йому розповіли, а він нам ніяк не вірив. Ще й розлютився і накричав на нас: мовляв, ми дуримо йому голову! А тоді пішов до отця Влахи, парохіяного священика, аби від нього почути, що тут сталось.
— А ви бачили його опісля?
— Ну звісно ж. Він повернувся за якихось п’ять хвилин і почав розпитувати, коли буде наступний автобус на Груж. Він був весь знервований, сказати б, навіть в паніці. Ми йому відповіли, що наступний буде о пів на десяту, а він занепав духом. Усе повторював, що мусить прибути туди до десятої, бо о 10 годині якраз відходить корабель до Рієки. І для нього встигнути на той корабель — питання життя і смерті.
— А як він вирішував це питання?
— Він почав шукати таксі. А його не було. Тоді він почав благати всіх нас, хто має автомобіль, його підвезти. І пообіцяв заплатити стільки, скільки б йому сказали.
— Знайшовся хтось охочий?
— Я йому й допоміг, — озвався другий. — Не взяв з нього ні копійки. Чому б не зробити послугу своїй людині? Проте шляхом туди з нами сталася прикрість. Трохи не доїжджаючи до Гружа, десь за 5-6 кілометрів від нього, в моєї автівки спустило колесо. А я не зміг його поміняти, оскільки й запасне було діряве.
— І що ж ви тоді зробили?
— Я нічого. Ми хотіли зупинити якусь автівку, але, як на зло, дорога була порожньою. За півгодини ніде нікого. Ви ж знаєте, як це буває, ранок неділі, рух на автомобільних дорогах млявий. Тоді він зі мною попрощався і побіг у напрямку Гружа. Не знаю, чи на шляху туди хтось його підібрав і підвіз, і чи встиг він на корабель.
На цей момент для Тюдора цього було достатньо; вже перший доказ проти Ретеля, що той міг встигнути на корабель задовго до його відплиття, було переведено в категорію припущень. Тепер потрібно рушати далі слід у слід, як рухався Ретель. Часу після поломки автомобіля в Серафіна залишалося зовсім мало; до того ж, можливо, навіть якщо він і встиг близько десятої години у Груж, проте це могло бути лише на якусь мить до чи після того, як корабель відійшов від пристані. Проте перший варіант можна відразу ж відкинути — якби він встиг на якусь мить раніше, його б точно побачила Ана чи хтось із них. А його таємна та незаконна посадка на корабель останньої миті, якщо брати до уваги їхню присутність на пристані та натовп на березі, взагалі не може бути правдою. Тоді залишається лише другий варіант: він прибув тоді, коли корабель вже відійшов. Значить, його хтось із робітників пристані легко міг помітити та запам’ятати. Тому Тюдор попрощався зі співрозмовниками, дочекався автобуса, який відходить о пів на десяту, і поїхав ним до Гружа.
Він прибув туди задовго після десятої години; корабель, який того дня відпливав до Рієки, вже відчалив. На пристані було декілька працівників, які розташувалися в холодку і саме полуднували. Це справді були ті люди, що працювали на відбутті корабля, а тепер, скінчивши роботу, відпочивали перед прибуттям іншого. Тюдор одразу ж підійшов до них і спитав:
— Чи знає хтось із вас Серафіна Ретеля?
Деякий час присутні мовчали. Деякі з них стенули плечими, хтось почав між собою шепотітися про те, хто б це міг бути, доки врешті-решт один з них здогадався:
— Чи це, пане, не той офіціант із «Аргентини»?
— Саме той.
— А, справді! Як не пам’ятати! — озвалося відразу ж ще кілька голосів, проте слово знову взяв той перший робітник. — Виглядає так, мій пане, наче в нього не всі вдома. За десять днів до цього він нам тут цілий цирк влаштував. Він хотів встигнути на корабель, проте запізнився на цілих дві хвилини. Корабель вже був на відстані 200 метрів від берега. Якби ви бачили, що він тут робив! Поводився так, наче в нього всі кораблі потонули. Він рвав на собі волосся, бив себе кулаками по голові, говорив, що сам себе занапастив, а тоді почав проклинати якогось дядька, який, за його словами, був у всьому винен. Я йому люб’язно порадив: «Пане, все ще можна виправити. Якщо поїдете автобусом у Спліт, то прибудете туди набагато раніше за корабля, тож ще зможете встигнути на нього».