Азартні ігри з долею
- Автор: Брешан Иво
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книги — XXI
- ISBN: 978-617-614-141-9
- Переводчик: Ірина Маркова
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Азартні ігри з долею». Краткое содержание книги:
«Азартні ігри з долею» не вписуються у канони банального детективу чи трилеру, бо за історією про пошук вбивці криється кохання, випробуване сумнівами, болем, війною, часом; міцна чоловіча дружба, психологічний конфлікт бажаного і дійсного та боротьба головного героя у пошуках себе у повоєнному світі.
Ця трагічно-проста історія не читається похапцем у транспорті, адже стежачи за розмовами героїв про долю, гру, життя та смерть, спостерігаючи за перебігом подій, ви захочете повертатись на сторінки книги знову і знову.
— Катастрофа! — простогнав Бонетті убитим голосом і протиснувся поперед господаря в оселю. — Жах! Не знаю, як тобі й сказати. Башич мертвий. Умисне вбивство. Цілісінький день я мав купу справ з поліцією. Вони прибули до мене до готелю... мене викликали на рецепцію. Божевілля. Я знімаю капелюха, старий! Ти мав рацію.
— Чекай-но! Що ти оце говориш?! Яке вбивство?! На Бога, що сталося?
Бонетті почав озиратися навколо себе, щоб знайти собі місце сісти, проте довкола нічого не було вільного, тож вирішив говорити стоячи:
— Вранці, коли я прибув до готелю, я застав Башича, який складав валізи в багажник автомобіля. Він сказав, що йому раптово повідомили про змагання, у яких має брати участь його клуб, тому він змушений негайно перервати відпустку. Я відразу ж по ньому побачив, що то не справжня причина. Він був засмучений і доволі сильно наляканий. Він поїхав близько восьмої, а вже опівдні до мене прийшла поліція. Поблизу Стона, на хтозна-якому схилі він не зміг вписатися в поворот, звалився у прірву і загинув на місці. Слідство виявило, що в авті були несправні гальма; хтось їх напрочуд професійно зіпсував перед його від’їздом. Оскільки автомобіль увесь час простояв на готельному парковищі, то найперше прийшли до мене заради розслідування.
— І що ти їм сказав?
— А що я міг сказати?! Сталося те, чого я найбільше боявся. Саме те! Вони не могли не помітити, що з двома гостями готелю з оплаченим відпочинком один за другим сталося нещастя, коли вони верталися додому. І це при тому, що обидва були свідками у справі пакрацького злочину. Тоді в мене вже не залишалося іншого виходу. Я мусив розповісти їм усе, що знаю. Найперше, про ті сумніви та підозри, які ти вклав мені в голову, а тоді й про наше парі. Не бійся, вони не розізлилися на нас! Мабуть, через те, що ми їм вказали на ймовірного злочинця. Ретеля відразу ж покликали до мене в кабінет і там його добряче притисли питаннями. А він поводився чудернацько. Спершу він жартував, а потім почав давати досить плутані пояснення, ними він лише посилював підозру до себе.
— Які пояснення?
— Найперше, було доведено, що з того часу, коли, за його словами, він був у Чіліпах, він мав тисячу можливостей встигнути на корабель, аж цілу годину по його приїзді. Коли йому те довели, він почав бубоніти щось про перст долі... Загалом, він не визнав своєї провини у зникненні Ани, та вперто стверджував, що не відає, що з нею. До того ж, він не зміг ніяк пояснити, де був ті три дні. Спершу він казав, що не може згадати, а пізніше почав стверджувати, що хворий лежав у себе вдома. І, врешті-решт, як корона всьому, виявилося, що в гаманці він мав автобусний квиток Рієка-Дубровник, датований 31 травня. І ще дещо: Ретель, як хобі, займається автомобільним ремонтом.
— То що, він все ж таки визнав, що він і є Дуда?
— Якби ж то! Вперто відхрещувався, що він не Дуда; що тих два місяці в 92-93 роках він перебув в Осієку. А Пакраца і в очі не бачив.
— Принаймні, це можна легко перевірити.
— Це відразу ж і зробили, в моєму кабінеті. Поліція зв’язалася з тамтешньою військовою частиною. Там ніхто про нього нічого не знав. Хоча, справедливості ради варто зазначити, що він і називав якісь імена, проте ніхто про них там не чув.
— Він і після того не визнав своєї вини?
— Навіть не подумав! І далі стоїть на своєму. Осієк та й Осієк.
— Що тепер з ним?
— А що могло б бути? Наділи кайданки та взяли під арешт. Сидітиме доти, поки не визнає своєї вини. Одне слово, ти виграв. Ось, я приніс тобі гроші з сейфа.
З цими словами, Бонетті витягнув дві паки грошей, де було по 20 тисяч кун у кожній, і поклав їх на стіл перед Тюдором, проте той на них навіть не глянув. Він встав і почав ходити кімнатою, заглибившись у думки, а тоді раптом зупинився перед Бонетті.