Острів злочинців
- Автор: Ненацкий Збигнев
- Серия: Пригоди самоходика #1
- Год: 1967
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь"
- Переводчик: Катерина Гловацька
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Острів злочинців». Краткое содержание книги:
Втікаючи від Радянської Армії, поміщик-фашист заховав на території Польщі награбовані твори мистецтва. Бандити, що дізналися про це, намагаються вивезти їх. На розшуки скарбів виїздить молодий журналіст, який хоче повернути народові те, що вкрали гітлерівці. Він потрапляє на Острів злочинців, де зазнає багатьох несподіваних і небезпечних пригод, перш ніж досягає мети.
– Може, я налякав того жартівника? Бо на мене ви ж не подумали такого?
– Ні. Невідомий кричав на острові й тоді, як ви ночували там, де колись була Габрищакова сторожка. Не могли ж ви бути водночас на острові і нагорі в лісі.
– То ви за мною стежили і там? Врешті, тоді теж мою увагу привернули підозрілі речі. Спершу мій намет обложили два скажених пси.
– Не скажені, прошу так не казати, – відповіла дівчина. – Це були мої дві вівчарки. Коли я вночі блукаю лісом, вони завжди зі мною. З ними мені нічого не страшно. Я пішла аж до яру, бо цікава була, що то за чоловік надумав оселитися саме в тому місці.
– І ви тоді посвистом покликали псів…
– Я не хотіла, щоб вони вас покусали.
– А трохи згодом лісовою дорогою двічі проїхав великий чорний лімузин. Спершу з темними фарами, а потім із засвіченими.
– Світло між дерев я бачила, але гадала, що це ви гасаєте на своїй потворній машині. Яка ж та машина була на вигляд?
– Велика, чорна, схожа на рибину чи на птаха. Американський «сухопутний крейсер».
– Таку машину я бачила вчора в Цехоцінку. Вона стояла в паркінгу біля фонтана, що схожий на великий гриб.
– Коли це та сама машина і коли вона справді стоїть у паркінгу, то тут немає, мабуть, нічого підозрілого. Якийсь собі турист відпочиває в Цехоцінку і час від часу вирушає в екскурсії по довколишніх місцях. Тої ночі він, очевидно, збився з дороги в лісі та й заїхав у яр.
– А чого ж він їхав, не засвічуючи фар, коли він справді, як ви кажете, збився з дороги в лісі? Якщо людина вночі зважується в лісі вимикати фари, то це перша ознака, що вона досконально орієнтується в цій місцевості. Ба навіть може їздити, заплющивши очі.
Я нічого не відповів. Дівчина безперечно мала слушність. «Завтра поїду до Цехоцінка, – подумав я. – Може, там іще стоїть той чорний «крейсер», і я довідаюся, кому він належить».
Та вголос сказав:
– А найпідозріліша тут одна дівчина. Не знати чого нападає на мирних туристів, стежить за ними, погрожує, наказує їм забиратися геть із лісу. А сама навіть не хоче сказати, як її звуть…
– Ганка… – почувся шепіт. – Я вчуся в Варшаві на лікаря. Оце скінчила перший курс і приїхала додому на канікули.
Вона замовкла. Крізь неголосний шум дощу, який тарабанив по стрісі, ми нараз почули відгомін розмови.
Хтось підходив до шопи. Були це, певне, чоловіки, бо голоси здалися нам низькі, грубі, трохи хрипкі.
Ганка присунулася до мене й зашепотіла:
– Ради бога, не робіть і найменшого шуму. Хоч би вони зайшли в шопу й сиділи тут хтозна-скільки, не можна, щоб вони дізналися про нас.
– А коли це лісник? – шепнув я Ганці. – Він допоміг би вам дістатися додому.
– Тихо! Тихо-о-о…
Чоловіки були вже біля шопи. Поминуть її чи йдуть саме сюди?
– … Старий від когось чув, що він має такий план, на якому вся місцевість докладно розписана кольоровими олівцями, – сказав перший голос.
Другий голос:
– Може, зайдемо в шопу й закуримо? Перший голос:
– Треба поспішати. Старий дожидає над річкою і, як спізнемося, зніме гвалт.
Другий голос:
– А навіщо тому гостеві такий план? Чи не здається тобі, що це хтось з колишніх Барабашевих людей?
Перший голос:
– Надто він молодий, щоб бути Барабашевим. Але хтось із Барабашевих людей міг накреслити план і продати йому.
Другий голос:
– Таж ніхто тоді з острова не втік? Перший голос:
– Двох міліція схопила живими. Потім їх судили у Варшаві.
Другий голос:
– Їх засудили до страти, тож виходить, що ніхто не втік з острова. Хіба що ті могли накреслити такий план у в'язниці.
Перший голос:
– Дурний ти. Їх засудили до страти, але вироку не виконали. Вони звернулися до вищої влади з проханням помилувати їх, і смертний вирок замінено на довічне ув'язнення… А згодом зменшено до п'ятнадцяти років – була амністія. Розумієш, брате? Отже, обидва тепер на волі. Старий про це недавно довідався і, певне, через те спершу гадав, що гість із планом – це Барабашева людина.
Другий голос:
– Надто він молодий…
Шум дощу заглушив дальші слова, бо чоловіки вже далеченько відійшли від шопи.
– Це вони говорили про вас, – обізвалася Ганка. – У вашій кишені лежить план, накреслений кольоровими олівцями. Я бачила його, коли шукала вашого посвідчення. От цікаво, як вони дізналися про цей план?