Бережіть янголів своїх
- Автор: Брукс Татьяна
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-054-2
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Бережіть янголів своїх». Краткое содержание книги:
У творах, що увійшли до цієї книжки, авторка розповідає історії звичайних жінок, які відчайдушно хочуть бути щасливими. Але життя, немов бурхливий вир, часто зводить нанівець усі їхні мрії та сподівання… Та коли опускаються руки, хто ж вершить нашу долю і допомагає не втратити віру та надію на краще? Ця книжка допоможе отримати відповіді на ці та інші непрості питання, а ще заглибитися у світ людських почуттів, де вкотре протиборствують життя і смерть, кохання й розлука, вірність і підступна зрада…
— Розумієш, Кен мені якось… не до душі. От Майк — інша річ. Він ефектний, поставний. І я теж. А тобі, я так розумію, хіба не все’дно з ким спати? Ти ж одружуватися не збираєшся… До речі, Кен, досить жвавенький у ліжку… А Майк як?
— Не знаю, не пробувала… — відповіла ядуче.
— Як не пробувала? Зовсім?
— Зовсім.
— Ну й дурна! Лише час згаяла. Може, ти взагалі — «колода»?
— До речі, звідки ти взяла, що я одружуватися не збираюся? — проігнорувала я образливу «колоду».
— Вероніка сказала.
— Так я ж можу і передумати, — єхидно додала я.
— А ти, подружко, хоч інколи в дзеркало заглядаєш? Тобі — в наречені? — Оксана зареготала.
Щось мені це нагадало. «Дежавю якесь», — подумала я, і тут мене понесло:
— А чом це ти так носа дереш, Оксано? Хочеш спробувати? Давай! Гадаєш, мужик отак на тебе й накинеться? Вибілила волосся, наквацяла губи червоним — і все? Чорта лисого! Не ображайся, якщо потім не захоче! Що тоді робитимеш? Га? Ну ж бо, спробуй!
— Захо-о-о-че, куди він дінеться, — лінькувато кинула Оксана і вийшла з кухні, вихиляючи сідницями. Вона, мабуть, була щиро переконана в своїй неперевершеності.
Чоловіки вже сиділи за накритим столом. Оксана раптом підійшла до Майка і… вмостилася йому на коліна! Той злякано схопився, а спокусниця з гуркотом гепнулася на підлогу! Лишенько! Та при цьому ще й вхопилася за скатертину. Святкова вечеря — миска з печеною картоплею, реберця за особливим «американським» рецептом у кетчупі — усе з гуркотом хряпнулося бідолашній Оксані на голову!
— А-а-а-а! — заволала вона.
Кен схопився було, щоб допомогти Оксані підвестися, проте згадав: якого біса було моститися на коліна Майкові, коли тут він — Кен? Нічого не розуміючи, глянув на Майка. У того на обличчі читалось обурення, розгубленість, злість і… переляк. Усі витріщились на Оксану, яка волала на підлозі. Дружно зареготали. Голосно й нестримно.
Ні, ви уявляєте? Весь отой соус вилився Оксані прямо на голову. Патьоки стікали по її білявому волоссю. А посередині, немов модна шапочка-таблетка, зачепилося свиняче реберце в кетчупі. У руках вона тримала по картоплині — як аксесуари. Оксана нагадувала малу вереду, що сидить на підлозі і дриґає ніжками. Проте обличчя її аж пашіло злістю.
— Чого ви всі регочете, ідіоти! — істерично заволала Оксана. — А ти, американський вилупку, чого шкіришся?
Кен не збагнув, що вона казала, але здогадався приблизно, що «наречена» виголосила на його адресу.
— Polina, what did she said? (Поліно, що вона сказала?)
— I did not understend (Я не зрозуміла), — злукавила я, марно намагаючись погамувати нестримний сміх.
Я подивилася на Майка, він — на свою зіпсовану вечерю, тоді ображено відвернувся і вийшов. Я запропонувала Оксані прийняти душ і рвонула за ним.
— What was it? (Що це було?) — спитав він.
Як йому це пояснити? Я, як могла, заспокоїла обох чоловіків, і запропонувала піти до ресторану.
Після душу Оксана трохи охолола, але вечір був непоправно зіпсований. Будь-яку спробу пожартувати вона сприймала на свій карб. Кен все хотів зрозуміти, чому вона всілася на коліна Майкові. Я старанно вдавала, що не збагну, про що він питає. Нарешті всі роз’їхалися по домівках. Слава Богу…
А Майк раптом пригорнув мене до себе і міцно-міцно поцілував. Гарно так поцілував…
Перед від’їздом ми вирішили сходити до ресторану всі гуртома «на прощання»… Вибрали затишне місце з українською кухнею, з офіціантками в барвистих костюмах і затишним інтер’єром.
Я поглядала на Майка. Про що він думає? Ні на що більше, ніж віртуальна дружба, я не сподівалася.
Того вечора ми зібралися в повному складі. Незрівнянна Вероніка зі своїм чоловіком Володимиром. Красуня Оксана з незмінним виразом зневаги на обличчі. Майк і Кен були помітно збуджені від майбутньої вечері й повернення додому. А я ніяк не могла збагнути, чого мені хочеться більше: щоб Майк поїхав і я могла повернутися до свого звичного життя, чи щоб він залишився?
Тим часом чоловіки під’юджували один одного: хто може випити більше за всіх? Це була невдала ідея. Володимир, звичний до нашої горілки, тримався, як стійкий олов’яний солдатик. А от гості були п’яні «в устілку». Майк почав мені доводити, що він взагалі-то п’є «oncе in a blue moon» («лише раз на блакитний місяць»). Крім слова «blue», себто «блакитний», я не допетрала нічого. Чомусь ні сіло ні впало вирішила, що він… зізнається, що він — «голубий»! Мені тільки цього бракувало! Я вирішила: зараз дремену — і хай їм абищо! Добре, що Вероніка вчасно щось помітила. Дізнавшись, у чому річ, спочатку зареготала, а потім пояснила, що цей вислів — те саме, що українською «як рак на дуба вилізе та й свисне», тобто ніко´ли. Тоді вже сміялася я. І вирішила більше таких квапливих висновків не робити. Пішла на радощах обіймати Майка. Тож погуляли пречудово. Весело погуляли.